Медлевінґери
- Автор: Бойє Кірстен
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-046-8
- Переводчик: Тетяна Страшевська
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Медлевінґери». Краткое содержание книги:
Тут Моа знітилася, це він достеменно бачив, але наступної миті випросталася, ніби хотіла враз підрости.
— Рано чи пізно мені таки доведеться стати лі-феею. І тут колись буде моє робоче місце! От я й ознайомлююсь, так би мовити. Знайомлюся з майбутнім місцем праці. — І метнула в хлопчика швидкий погляд. — Але щоб ти цього ніде нікому не розповідав! — наказала. — Передусім моїй матері.
Дев’ять оголошень, що лишилися, Нісс знову скрутив у рурку й поволі рушив до села.
— А чому ні? — здивувався він.
— А тому! — відказала Моа. — Тому що, знаєш… мати боїться, щоб я не заходила далеко. Сама. Адже тут таке пустельне, моторошне місце. Досить моторошне.
— Дурниці! — спантеличено бовкнув Нісс.
Ніхто в краї нічого не боявся, принаймні не таких речей. Ну, звісно, колись давно були такі часи, коли дорослі мусили потерпати за дітей, якщо ті десь затримувалися; часи, коли люди людям чинили таке, чого нині ніхто вже навіть не годен собі уявити. Але все це давно минуло, перетворилося на бувальщини, що їх старші брати-сестри моторошними голосами переповідають меншим дітям, коли ті смерком повмощуються на пісочку перед хатою, сподіваючись, що мати про них забула і ще довго-довго не кликатиме до світлиці вечеряти й спати.
Ніхто й не знав, звідкіля приходять ці чутки, і Нісс не був певен, чи не походять вони з тих геть прадавніх часів, коли медлевінґерів ще не було в цьому краї. Якщо тільки це взагалі правда, а не якісь там баєчки, як, скажімо, оповідки про драконів та відьом, про чарівників і велетнів, адже зрештою ніхто не сумнівається, що то просто вигадані істоти.
— Дурниці! — ще раз повторив Нісс.
— А Ретяк? А Айлісс? — сердито нагадала Моа. — А Артабак?
Нісс тільки плечима здвигнув. Справді, торік восени цих трьох знайшли за селом, недалеко від священного гаю. Вони собі там лежали й начебто міцно спали, а коли прокинулись, ніяк не могли пригадати, що з ними сталося перед тим, як вони позасинали. Вони йшли чи то на поле, чи то до палацу, чи то у священний гай — оце й усе, що могли пригадати після пробудження.
Жоден із тих чоловіків не був поранений, і медлевінґерські мудреці разом із лі-феями взялися дослідити цю пригоду й дійшли висновку: сталося, либонь, якесь прикре, але, на щастя, нетривале отруєння. Чим? Це ще треба було з’ясувати…
Але опісля нічого подібного більше не траплялося.
— Вони могли отруїтися якимись осінніми плодами, — припустив Нісс. — Можливо, сливами. Але ж зараз весна.
— А що, коли не отруїлися? — запитала Моа. — Принаймні моя мати вважає…
— До того ж ці троє — дорослі чоловіки, — урвав її Нісс. — А ти — малесенький курдуплик, Моа-Вель!
Моа стрельнула в Нісса швидким поглядом. Здавалося, дівчинка бореться сама з собою.
— А ти нікому не розкажеш? — запитала вона.
Нісс рішуче похитав головою.
— Присягнись! — звеліла Моа і кивком голови показала, щоби він зійшов зі стежки в гай. — Власним життям!
Нісс переклав рурку оголошень під пахву лівої руки і підніс правицю.
— Присягаюся своїм життям!
Моа заспокоєно кивнула — і впала на м’якенький килим торішнього листя.
— Я так боюся! — прошепотіла вона. — Я не хочу! Не вірю, що в мене вийде! Чому, чому саме я маю стати лі-феєю?!
Нісс спантеличено подивився на дівчинку.
— Тому, що ти для цього народилася, — відповів. — Тому, що у твоїй родині всі перворідні дочки стають лі-феями, і тут уже нічого не вдієш. Зрештою, це такий дар. Ніхто інший цього не втне, доведеться тобі.
— Ну, а коли я не зможу? — витріщилася на нього Моа. — Коли я просто не зможу?
— Звісно, зможеш! — запевнив Нісс, надаючи голосові якнайбільшої переконливості. — Ти — перворідна. І ти дівчинка. І звешся ти Моа-Вель. І в твоїй родині…
— А якщо я ще й не хочу? — вигукнула Моа. — Чому таку важливу річ визначено ще до мого народження? Чому мені не можна самій вибрати, ким стати? Всім нормальним медлевінґерам це дано, то чому ж саме я повинна перетворитися на таку дурнувату лі-фею, щоби повагом ширяти, неодмінно мати золоті кучері, всякчас щось шепотіти й блаженно усміхатися? Ти б хотів стати таким? Це ж просто прикрість!