Багряний рейд
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-2010-2
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Багряний рейд». Краткое содержание книги:
Командира почули. Пустивши навздогін вцілілим кілька прощальних черг, повстанці зупинилися, аби оцінити наслідки сутички. І тут на Максима чекав сюрприз: Чуб узяв у полон того самого зухвалого старшого лейтенанта.
Як це сталося, чому офіцер не відійшов разом зі своїми, для чого взагалі передав кермо іншому — Коломієць не розумів. Тому просто стояв посеред дороги, в диму, закинувши автомат на плече, і дивився на те, як булавний по-хазяйськи порає полоненого. Пілотка з його недавно стриженої голови давно злетіла, польова гімнастерка розірвалася на плечі, пістолет уже підібрав один із повстанців. Старлей не говорив нічого, лиш скрикував, коли Чуб у черговий раз гатив кулаком то в живіт, то в лице. Булавний — до війни сільський коваль, відомий на весь Горохівський повіт, — бив зі знанням справи, розмірено, сильно й точно, бажаючи зробити людині боляче. Мимоволі Максим відчув до полоненого щось подібне до поваги: бачив такі-от розправи раніше десятки разів і завжди чув або матюки, або прокльони, або прохання припинити. Цей же терпів, ніби побився з кимось об заклад і конче намагався виграти.
Попереду, з боку Підгайного, ще стріляли, але вже не так рясно. Видно, відділ Дуная в селі впорався. У тому, що не навпаки, Коломієць був упевнений. Тож глянув на охоплену вогнем «полуторку», підстрелених солдатів, яких уцілілі повстанці стягували докупи й роззували — чобіт ніколи не напасешся, з собою забирали все, знімали навіть з убитих своїх, не до сантиментів. Заразом побачив: втрати його відділу — не двоє, а троє вояків, ще двох поранило, Чуб — третій. Але велетень, здавалося, не зважав на біль у закривавленому лівому плечі. Орудував лівим кулачиськом, коротко замахуючись і зовсім не кривлячись, правиця тримала полоненого за карк.
— Годі, — мовив нарешті Максим.
Булавний не почув — або зробив вигляд, що не почув.
— Досить, я сказав! — підвищив голос Коломієць.
Чуб підкорився: розтиснув кулак, жбурнувши офіцера на землю. Той знову здивував: не знати, на що сподівався, але відразу порачкував убік, хоч шансів вирватися не мав жодних. Максим перегородив йому шлях, замахнувся ногою, та в останній момент щось втримало від сильного копняка: просто штовхнув носаком, не даючи піднятися.
— Де він тут взявся?
— Та вистрибнув, друже Східняк, — відповів булавний. — Мене самого шляк мало не трафив, як те побачив.
— Що побачив?
— Як тамтой москаль машину лишив, аби своїх прикривати. Іншим наказав відходити. Рукою махав. Котрий лишитися хтів — заледве не стрелив.
Зараз вони говорили, ніби старлея поруч не було чи він лежав мертвий.
— Герой? — спитав Коломієць, торкнувши полоненого носаком.
Той перекотився на спину, глянув на Максима, розпрямився й сів.
— Ні, — відповів, дивлячись знизу вгору.
— А хто?
— Старший лейтенант Колокольчиков.
Полонений говорив, ворушачи розбитими губам, кривився від болю. Але все одно почуте тут, серед диму, крові й трупів, сказане під супровід далеких одиночних пострілів прозвучало кумедно. Якщо не сказати — наївно, ніби називала себе велика дитина. Хоча Максим на власні очі бачив реальний героїзм ворожого офіцера, і нічого дитячого в його поведінці не було.
Хіба — виклик.
Підлітковий.
— Років скільки?
— Тобі яке діло?
— Відповідай!
— Це вже допит? Не скажу — розстріляєш?
— Я тебе, курво, стріляти не буду, — втрутився Чуб. — Кулю на тебе шкода тратити. Рукою задавлю. Одною.
Булавний розчепірив могутню правицю.
Коломієць мазнув поглядом по закривавленому плечу побратима.
— Добряче?
— Не придумали на Чуба кулі, друже Східняк.
Приказку він придумав сам. І після кожного бою знаходив момент, коли її доречно ввернути в розмову. Торкнувшись долонею рани, Чуб знизав плечима. А полонений раптом поліз у кишеню. В Максимовій руці миттю опинився автомат.
Але старлей укотре за короткий час їхнього знайомства повівся дивно. Виставив руку перед собою долонею вперед, зупиняючи ймовірну розправу, і витягнув індивідуальний пакет.
— На.
Від несподіванки Чуб труснув головою.
— Що?
— Перев’яжи. Чи російській перев’язочний матеріал тобі не підходить?
Коломієць мовив замість булавного:
— Годиться. Тримай, друже Чуб.
Той узяв бинт, знову знизав плечима, буркнув для чогось:
— Не допоможе, — і відійшов, аби зайнятися раною.
— Герой, — тепер Максим говорив упевнено, перейшов на російську. — Років скільки, питаю. Чи військова таємниця?