Вересові меди
- Автор: Гуменюк Надежда Павловна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9876-0, 978-966-14-9872-2, 978-966-14-9875-3, 978-966-14-9251-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вересові меди». Краткое содержание книги:
Минули роки. Сільська красуня Богдана Ясницька мріє про театральну сцену. Кинувши все, утікши навіть із власного весілля, талановита дівчина вирушає до першого українського театру на Волині – та назустріч своїй долі… Попереду – довге й бурхливе XX століття, сповнене карколомних подій та історичних зламів. І складне, напружене й яскраве життя сміливої і пристрасної жінки, у якому будуть справжня дружба й людська заздрість, болісні втрати та дивовижні знайдення, перемоги, поразки, таємниці, кохання… І медовий смак щастя.
І чого це він так дивується? Ніби Дана сказала йому про небесних прибульців, які спустилися на землю, поселилися в їхніх Туричах і живляться виключно вересовим нектаром. Чудний якийсь. Вона підхопила кошики і повернулася, щоб іти до Димчиної хати. Але хлопець вихопив їх у неї.
– Давай піднесу!
– Сама справлюся – вони неважкі! – заперечила.
– Все одно… Не годиться такій кралечці великі кошичиська носити. Не бійся – не вкраду. Я ж навіть зеленого уявлення не маю, що з цими квітами робити. От якби ти мені по секрету шепнула рецепт вересового меду…
– Його тільки Димка має, – Дана все ще трималася за кошики.
– А казала, у вас тут геть усе знають.
– Кажу ж, Димка знає. А вона наша.
– Хм… До речі, я Теодор, тобі дозволяю називати мене Тео. Або Федором, або Федірком, як називають однокурсники, – на твій вибір. Тільки не Федьком – це вже дуже… Пхе, якось мені не пасує. Та відпусти нарешті ці свої шедеври народного лозоплетіння і назви й своє ім’я.
Дана промовчала. Хлопець стенув плечима.
– Все одно дізнаюся.
Тричі виважив кошики над головою, як важкоатлет гирі, і бадьоро закрокував слідом за Даною.
– Подумати тільки – вересовий мед на Поліссі! Та це ж світова сенсація! Якщо мені ця ваша аборигенка… Як там її? А, Димка. Якщо мені пані Димка скаже рецепт… Це ж… Ти чула про країну Шотландію?
– Я ходила до школи.
– Молодець – гарна відповідь. А до гімназії?
– Мама з татом не захотіли до міста відпускати.
– А твої мама з татом часом не пан і пані Косінські?
– А що, я у них так удалася?
– Не знаю, я ж їх не бачив. Ще поки що не бачив. Чув тільки, що земля у вашому селі Косінським належить. Але взагалі-то ти на панночку дуже навіть схожа: тоненька, тендітна, ніжки взуті, ручки білі. Та ще й до школи ходила.
– З панною Косінською попав пальцем у небо! А те, що я у школі вчилася… Що ж тут аж такого дивного? У нас чимало дітей записуються до школи, тільки ходять потім хто скільки. Дехто взагалі рік-два повчиться, а далі – ні ногою. А я шість класів закінчила, бо школа у нас шестирічна.
– Ух ти! Аж всі шість класів! Але, може, у школі тобі цього не розказували. Ось послухай. Отже, колись на території Шотландії, це така країна, сусідка Англії, жив маленький корінний народ – пикти. Славилися пикти довголіттям і неймовірною, просто-таки містичною силою. А сила та була… Від чого б ти думала? Ну-ну, вмикай думалку! Від дивного-предивного, міцнішого за вино і солодшого за мед напою із вересового цвіту, його так і називали – вересовий мед.
Дана недовірливо глянула на Федора – чи не розігрує він її?
– У Шотландії теж росте верес? Геть такий самий, як у нас?
– У Шотландії не був, їхнього вересу не бачив. Але думаю – такий самий. Верес, він хоч на Волині, хоч у Шотландії – все одно верес. Рецепт того напою пикти зберігали у глибокій таємниці. Захотів якось жорстокий король знищити той маленький гоноровий народ у своїй імперії. Але спочатку заповзявся вивідати рецепт вересового меду. Ну якому ж правителю не хочеться бути сильним і жити якщо не вічно, то хоча б дуже-дуже-дуже довго! От і тому хотілося. О, скільки людей було вбито його посіпаками! Бо пикти не погоджувалися видати секрет містичної сили і довголіття своїм поневолювачам. Залишилося від цілого народу всього двоє – батько і син. Приїхав до них той дурнуватий король зі своєю військовою дружиною, стали суворі вояки їм погрожувати: мовляв, не зізнаєтеся – будете живцем спалені. Тоді батько каже: «Не можу я перед синовими очима видати вам таємницю наших предків». «Немає проблем!» – вигукнув король і наказав зв’язати хлопця й кинути у бурхливі води річки. А коли батько залишився сам один, то сказав королеві таке: «Жаль мені сина свого. Але ще більше я боявся, що він, молодий, ще безбородий, не витримає ваших тортур і видасть рецепт вересового меду. Тепер, коли сина мого єдиного немає, я вже нічого не боюся. І нічого вам не скажу. Можете мене вбити».
– І вони його вбили? – Дана різко повернулася й опинилася очі в очі з Федором.
Їй аж дух перехопило – вона ще ніколи не стояла так близько з хлопцем. Федір ніби тільки того й чекав – миттю кинув кошики на землю і обхопив її за стан. Але Дана вислизнула з його рук, як вивірка, і побігла стежкою.
– А ти як думаєш? – наздогнав її Федір. – Кинули живим у полум’я. Так і загинув останній представник маленького, але дуже гордого народу. А з ним було втрачено і рецепт приготування вересового меду. І ось що я чую! Тут, на Поліссі, у древньому таємничому селі з поетичною і мужньою назвою Туричі… Якби його віднайти…