Золотий дім

Після відходу британців готель став своїм для знатних людей того міста, тієї країни й усього світу — принци, політики, кінозірки, духовні лідери, найвідоміші й найвродливіші обличчя того міста, тієї країни й усього світу штовхалися за місце в його коридорах — і він став символом міста, якого не можна назвати, такою ж мірою, як Ейфелева вежа, Колізей або та статуя у Нью-Йоркській бухті, яка зветься Свободою, що осяює світ.

Зі старим гранд-готелем був пов’язаний один засновницький міф, у який вірив кожен мешканець міста, що його не можна назвати, хоч він був далекий від правди, — міф про свободу, про повергнення британських імперіалістів, так само, як у американців. Оповідалося в ньому про те, що на початку двадцятого сторіччя імпозантний літній пан у фесці, що якраз виявився найбагатшим чоловіком у країні, яку не можна назвати, спробував якось потрапити до іншого, старішого гранд-готелю в тій околиці, і його не впустили з огляду на його расу. Імпозантний літній пан, повільно кивнувши головою, подався геть, придбав чималий шмат землі далі по вулиці й вибудував на ньому найкрасивіший і найвеличніший готель з усіх, що коли-небудь існували в місті, якого не можна назвати, в країні, якої не можна розпізнати, і невдовзі довів до банкрутства той готель, до якого його колись не впустили. Отож цей готель став у людській свідомості символом непокори, символом перемоги над колонізаторами у їхній власній грі й витіснення їх у море, і навіть коли достеменно з’ясувалося, що нічого такого насправді не трапилося, це нічого не змінило, адже символ свободи й перемоги набагато потужніший, ніж факти.