![Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/0/8/5/geroi-ne-vijni-pro-mertvih-zhivih-i-nenarodzhenih-download.jpg)
Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]
- Автор: Криштопа Олег, Калиновская Ольга
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2016
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Герої (не)війни [Про мертвих, живих і ненароджених]». Краткое содержание книги:
— Він у «котлі» був. У Іловайську. То їхній начальник мені вже дещо розказав, а Артем мовчить. Майже нічого не розказує. Чому він туди пішов? Він в розиску служив. Сказав, якщо я не піду, то як я буду в очі людям дивиться? І пішов. Це десант, рота развєдки.
Школярі в цей час на трьох розігрують неполіткоректну сценку. «Москаль» дуже хоче вареників, але не знає, як вони називаються. Господиня-українка добре розуміє, чого він хоче, але не спішить допомогти сараці, аж доки не настає час йому від’їжджати.
Про 25-у бригаду, роту розвідки, де служить Артем, я прочитаю вже згодом. Вона відзначилася ще в березні 2014-го, у Криму. 60 десантників-розвідників поїхали туди в лютому, до початку російської агресії. Були на полігоні в Перевальному — у «гостях» у місцевої 36-ї бригади берегової охорони.
Вранці 5 березня до військової частини приїхав російський офіцер. Сказав, що він із Чорноморського флоту Росії. Ультимативно заявив, що українці повинні здати зброю на склади, а техніку поставити у сховища. Бо інакше, мовляв, вона потрапить до «екстремістів, які вже захопили владу в Києві». Чоловічок відрекомендував і нову «охорону» частини — «зелених чоловічків», які вже окопувалися по периметру й облаштовували кулеметні гнізда.
Розвідники дуже швидко з’ясували, що чоловік ніякий не представник ЧФ, а командир російської десантної бригади з Ульяновська.
Йому в жорсткій формі відповіли, що в разі проникнення на територію частини будуть застосовувати зброю на ураження. Російський офіцер пішов, і українці почали готуватися до оборони. Ситуація розвивалася несприятливо, бо, на відміну від 25-ї бригади, кримська 36-а поводилася пасивно, виконуючи майже всі вимоги росіян.
16 березня в Криму відбувся так званий «референдум» про злиття з Росією. Після цього вимоги окупантів стали жорсткішими: негайно здати зброю, а ні — штурм. Десантники почали готуватися до нападу. Визначили точне розташування супротивника, підготували план можливого прориву. Щоночі запускали бойову техніку, що спричинило у росіян легку паніку: у них броні не було.
Уранці 21 березня командир російської 31-ї ОДШБр висунув уже третій ультиматум: здати всю зброю й техніку до 10:00, у разі відмови буде штурм. Українські десантники замість відповіді зайняли бойові позиції. О десятій годині росіяни почали висуватися для атаки. Наші хлопці зняли зброю із запобіжників. Росіяни… зупинилися й відступили. Протягом цього і наступного днів ситуація повторювалася кілька разів. Однак росіяни, попри гру м’язами, так і не відважилися на штурм. А 24 березня вкотре прибув російський комбриг 31-ї ОДШБр і повідомив, що ухвалено політичне рішення й хлопців випускають на материкову частину України зі зброєю, технікою та боєприпасами. Українське командування підтвердило цю інформацію.
Виходячи з Перевального, розвідники 25-ї ОПДБр попередили росіян, що в разі збройних провокацій стрілятимуть на ураження. Хлопці забрали з собою все: техніку, зброю і прапор. Наші бійці тоді виграли битву нервів, вони ще не знали, що попереду справжні бої із загарбниками. Коли ж українські вояки покидали територію своєї частини, російські десантники, визнаючи їхню відвагу і мужність, віддали їм честь.
Від перших же днів війни на Донбасі 25-а бригада опинилася там. Були під Слов’янськом, брали Дебальцеве. Потім бої у напівоточенні поблизу Шахтарська, звільнення Вуглегірська та Жданівки, утримання протягом місяця плацдарму в районі Нижньої Кринки. 4 жовтня 2014-го повернулися додому, на Дніпропетровщину. А вже від січня 2015-го, відновивши боєздатність, знову виконують свій військовий обов’язок на передових позиціях.
Віктор, його дружина-волонтер і директорка школи ще щось хочуть розповісти про війну, але нам уже час вирушати на Київ. З усвідомленням того, що війна скрізь — навіть у Кибинцях.
Це відео побачила вся Україна. Росіяни хотіли чергової інформаційної перемоги. Над військовим нахімовським училищем у Севастополі мали підняти російський триколор-«аквафреш».
Усе урочисто.
— Я хочу поблагодарить весь состав за выдержку, спокойствие. Который в трудный момент не допустил нарушений общественного порядка, — бубнить у мікрофон якийсь російський офіцер.
Сьогодні російський, а вчора ще український? У Криму їх тисячі.
Саме «вчора», 20 березня 2014-го, Володимир Путін підписав указ про «відновлення» в Севастополі російського Чорноморського вищого військово-морського училища імені Нахімова та створення президентського кадетського училища. Це, по суті, незаконне перейменування та перепідпорядкування української військово-морської академії ім. Нахімова.