Нічний цирк
- Автор: Моргенштерн Эрин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-803-6
- Переводчик: Елена Доскал
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Нічний цирк». Краткое содержание книги:
Вона вже розтулила рота, аби озвучити очевидний факт, що каблучка гарна, але не підходить їй, як раптом зрозуміла: та стискається на руці.
Тимчасова радість від того, що прикраса налаштовується, змінюється різким болем. Каблучка й надалі стискається довкола пальця, метал урізається в шкіру. Дівчинка пробує вирватися, але чоловіку сірому костюмі міцно тримає її за зап’ястя.
Урешті-решт прикраса тоншає й зникає, залишаючи довкола пальця Селії лише яскраво-червоний рубець.
Чоловік у сірому костюмі відпускає її зап’ястя, задкує на крок, затискається в куток і витріщається на руку дитини.
— Хороша дівчинка, — каже тато.
— Мені потрібно трохи часу, щоб підготувати свого гравця, — оголошує чоловік у сірому костюмі.
— Звичайно, — погоджується Гектор. — Чекатиму, скільки знадобиться. — Він знімає зі своєї руки золоту каблучку й кладе на стіл. — Для твого учня, коли ти його знайдеш.
— Не бажаєш виконати свої обов’язки власноруч?
— Я довіряю тобі.
Чоловік у сірому костюмі киває, дістає з пальта носовичок, підіймає перстень, не торкаючись його, і кладе до кишені.
— Я щиро сподіваюся, що ти вчиняєш це не через перемогу мого учня в минулих змаганнях.
— Звичайно, ні, — заперечує Гектор. — Я роблю так, бо маю гравця, котрий переможе будь-кого, виставленого проти неї. А ще тому, що часи достатньо змінилися, аби це стало цікавим. До того ж щось мені підказує, що загальний рахунок схиляється на мою користь.
Чоловіку сірому костюмі не коментує останнього зауваження. Він просто вивчає Селію тим самим допитливим поглядом. Вона намагається зникнути з його поля зору, але кімната занадто тісна.
— Сподіваюся, ти вже подумав про місце? — запитує він.
— Не зовсім, — визнає Гектор. — Я гадаю, що буде цікавіше залишити собі якусь невизначеність, перш ніж обрати місце. Удатися до невеличкого сюрпризу, якщо хочеш. Я знаю тут, у Лондоні, одного театрального режисера, котрий сповнений ентузіазму й хоче поставити на сцені щось незвичне. Коли настане час, я натякну йому, і, можеш бути певен, ми знайдемо щось відповідне. Краще, щоб усе відбулося на нейтральній території, хоча я гадав, що ти захочеш почати змагання із цього боку океану.
— Як звуть цього джентльмена?
— Лефевр. Чандреш Крістоф Лефевр. Подейкували, що він позашлюбний син індійського принца чи когось такого. А мама була кимсь на кшталт балерини. Десь тут, серед цього безладу, має бути візитка. Він тобі сподобається: дуже запобігливий чоловік. Заможний, ексцентричний. Дещо нав’язливий і трохи непередбачуваний, але, гадаю, без цього не буває творчої натури.
Стос паперів на сусідньому столику посунувся й перемішався, аж поки з нього не випорсалася нагору самотня візитна картка, котра одразу полетіла кімнатою. Гектор хапає її та перечитує, перш ніж передати чоловікові в сірому костюмі.
— Він улаштовує грандіозні Прийоми.
Чоловік у сірому костюмі кладе візитку собі до кишені, не надто роздивляючись.
— Ніколи не чув про нього, — повідомляє він. — Крім того, я не прихильник вирішення таких справ на публіці. Я мушу поміркувати.
— Дурниці, публіка — це половина розваги! Це дасть нам так багато обмежень, безліч додаткових параметрів, які спонукають і які потрібно обійти.
Чоловік у сірому костюмі замислюється на деякий час і зрештою киває.
— Ми маємо пункт про нерозголошення? Було б чесно, зважаючи на те, що я знаю про твій вибір гравця.
— Давай не долучати жодних пунктів, крім базових правил невтручання, і подивимося, як воно буде, — пропонує Гектор. — Цього разу я хочу розширити рамки. І до того ж відмовитися від часових обмежень. Я навіть віддам тобі перший хід.
— Дуже добре. Що ж, згода. Буду на зв’язку. — Чоловік у сірому костюмі підводиться і зчищає з рукава невидиму порошинку. — Було приємно познайомитися, місс Селіє.
Селія присідає в черговому досконалому реверансі, не зводячи з чоловіка підозрілих очей.
Чоловік у сірому костюмі, прощаючись із Просперо, торкається пальцями капелюха й вислизає за двері, а потім залишає театр, рухаючись, наче тінь, переповненими вулицями.
У гримерній Гектор Бовн посміюється сам до себе, а його дочка тихо стоїть у кутку, розглядаючи рубець на руці. Біль і каблучка швидко зникли, а от червоний знак залишився.