Нічний цирк
- Автор: Моргенштерн Эрин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-803-6
- Переводчик: Елена Доскал
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Нічний цирк». Краткое содержание книги:
— Не можу сказати, що прихильно ставлюся до таких видовищ, — повідомляє чоловік у сірому костюмі, знімаючи рукавички й вибиваючи порохи з крісла, перш ніжу нього сісти. — Видаєш магію за хитрощі та ілюзію. Ще й гроші за це береш.
Гектор кидає вкриту пудрою хустинку на стіл, завалений фарбами для гриму та пензликами.
— Жодна людина в тій залі ані на мить не повірить, що те, що я там роблю, відбувається насправді, — зауважує він, роблячи непевний жест кудись у бік сцени. — У цьому й краса. Ти бачив колись усі ті хитромудрі штуки, котрі конструюють маги для найпримітивніших фокусів? Вони — як зграйка рибок, убраних у пір’я, що намагаються переконати публіку, наче вміють літати. І серед них лише я — справжній птах. Публіка не може сказати, у чому різниця, — просто знає, що я найкращий.
— Твоя поведінка не стає від цього менш легковажною.
— Ті люди вишиковуються в чергу, прагнучи, щоб їх обдурили, — веде далі Гектор. — Я можу зробити це швидше, ніж будь-хто інший. І не хотілося б викидати таку можливість коту під хвіст. До того ж я заробляю більше, ніж ти можеш уявити. Налити тобі чогось випити? Десь тут заховано кілька пляшечок, я не впевнений щодо келихів. — Чаклун намагається впорядкувати весь непотріб на столі, зсуваючи вбік стос газет і порожню пташину клітку.
— Ні, дякую, — відгукується чоловік у сірому костюмі, умощуючись у кріслі та складаючи руки на маківці ціпка. — Твоя вистава здалася мені цікавою, а от реакція зали спантеличила. Ти був дещо недбалий.
— Не можна бути занадто хорошим, якщо я хочу, аби вони вірили, що я такий самий шахрай, як решта, — засміявся Гектор. — Дякую, що прийшов і висидів аж до кінця. Зізнаюся: я здивувався, що ти з’явився, бо вже почав утрачати надію. Щоправда, зарезервував для тебе ту саму ложу на весь тиждень.
— Я нечасто нехтую запрошеннями. У листі сказано, що ти маєш до мене пропозицію.
— Маю, стовідсотково, — погоджується Гектор, простягнувши руки й різко плеснувши в долоні. — Я сподівався, що ти пристанеш на партію. Ми вже давненько не грали. Але спершу мушу познайомити тебе зі своїм новим проектом.
— У мене склалося враження, що ти більше не вчителюєш.
— Так і було, але це та рідкісна нагода, від якої я не міг відмовитися. — Гектор іде до дверей, яких майже не видно за високим трюмо. — Селіє, люба, — кличе він когось із прилеглої кімнати, перш ніж повернутися до свого стільця.
За мить у дверях з’являється маленька дівчинка. Серед безладної убогості гримерки вона здається занадто гарно вбраною. Суцільні стрічки й мережива, наче в ляльки, котру щойно принесли з магазину. Лише кілька кучериків вибилося з кіс. Дитина завагалася, переступаючи через поріг і побачивши, що татко в кімнаті не сам.
— Усе гаразд, дорогенька. Заходь, заходь, — каже Гектор, ваблячи її ближче рукою. — Це мій приятель, тобі немає чого соромитися.
Вона кілька разів ступає й присідає в досконалому реверансі. Оздоблений мереживом пруг сукні шелестить потертою підлогою.
— Це моя донька — Селія, — оголошує Гектор чоловікові в сірому костюмі та кладе руку на голову дівчинки. — Селіє, це Александр.
— Приємно познайомитися, — відповідає дівчинка. Голос у неї трішки гучніший за шепіт, але значно нижчий, ніж можна очікувати від дитини її віку.
Чоловік у сірому костюмі шанобливо вклоняється.
— Я хотів би продемонструвати цьому джентльменові твої вміння, — каже Гектор. Він дістає із жилетки срібний годинник на довгому ланцюжку й кладе на стіл. — Нумо, давай.
Очі дівчинки здивовано розширюються.
— Ти казав не робити цього аби перед ким, — нагадує вона. — Ти змусив мене заприсягтися.
— Цей джентльмен не абихто, — відповідає, засміявшись, Гектор.
— Ти казав: «Жодних винятків», — протестує Селія.
Посмішка зникає з татового обличчя. Він бере доньку за плечі й рішуче дивиться їй у вічі.
— Це дуже особливий випадок, — пояснює чаклун. — Будь ласкава, покажи цьому панові, на що ти здатна. Наче на уроках. — Він підштовхує дитину до стола, де лежить годинник.
Дівчинка серйозно киває та зосереджується на годинникові, зціпивши руки за спиною.
За мить годинник починає повільно крутитися, вимальовуючи на столі кола й закручуючи ланцюжок у спіраль.
Потім годинник здіймається в повітря над столом і зависає там, наче погойдуючись на хвилях.
Гектор вичікувально спостерігає за реакцією чоловіка в сірому костюмі.
— Справляє враження, — каже той. — Утім, це самі лише ази.
Над темними очима чоло Селії вкривається зморшками, і годинник розколюється вщент, протинаючи повітря бризками коліщаток.