Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Думку Геракліта можна знайти у деяких сучасних біологічних теоріях, хоча про прямий вплив не йдеться. Вже Клод Бернар казав: «Існує два види життєвих феноменів, на перший погляд протилежних: процеси органічного оновлення, які певним чином приховані, та процеси органічного руйнування, які увесь час проявляють себе через функціонування чи зношування органів. Останні назагал називають феноменами життя, однак те, що ми називаємо життям, насправді є смертю»[43]. Ось чому можна сказати одночасно «життя це створення» та «життя це смерть».

Сучасна біологія розглядає як нерозривно пов’язані «два важливі винаходи еволюції», стать та смерть. Франсуа Жакоб переконливо довів тісний зв’язок між відтворенням статевим шляхом і необхідністю зникнення індивідів. «Ніщо не зобов’язувало бактерію вправлятися у сексуальності задля розмноження. Як тільки сексуальність стала обов’язковою, кожна генетична програма формується вже не як точна копія якоїсь програми, а як поєднання двох різних програм. Іншою необхідною умовою самої можливості еволюції є смерть. Та не смерть, що приходить ззовні внаслідок нещасного випадку, а смерть, що приходить зсередини, як необхідність, задана генетичною програмою вже у зародку[44]. Нещодавно у статті в газеті «Монд» Жан-Клод Амейзен, наголошуючи антропоморфний характер висловів на кшталт «клітинне самогубство», «запрограмована смерть», привернув увагу до важливого факту, що «наші клітини мають здатність в будь-який момент зруйнувати себе упродовж кількох годин»[45].

На завершення можна розв’язати непорозуміння, яке знаходимо у Фелікса Равесона. Коли ми читаємо у його «Філософському заповіті» «вся природа, каже Леонардо да Вінчі, прагне своєї смерті»[46], то складається враження, що Леонардо да Вінчі повернувся до Гераклітового бачення космосу. Однак його власний коментар цієї фрази дає змогу помітити помилку: «Це правильно у сенсі, у якому апостол Павло каже «Хотілося б мені померти[47]», тобто у тому сенсі, що кожне творіння щодня прагне сну, який відновить його вичерпані сили, воно прагне, зрештою, остаточного сну, необхідного для переходу до нового життя». Таке формулювання вочевидь ніяк не пов’язане з тим, що хотів сказати Геракліт. Більше того, ця формула не має нічого спільного із самим текстом Леонардо да Вінчі. Насамперед Леонардо ніколи не писав «вся природа прагне своєї смерті», а писав «сила, що шалено мчить до власного руйнування»[48]. Адже насправді, коли Леонардо справді говорить про прагнення до смерті, він хоче говорити не про «всю природу», а про «силу», цілком прозаїчно необхідну для метання снарядів. Отже, він розвиває надзвичайно оригінальну теорію сили, яку визначає як «духовну здатність, невидиму потугу, що її у випадковому насильницькому зіткненні породили чуттєві тіла та передали нечуттєвим тілам, даючи їм видимість життя; і це життя є чудесним у своїх проявах, силуючи та змінюючи місце та форму кожної створеної речі, і саме вона шалено мчить до власного руйнування, спричиняючи цим найрізноманітніші наслідки у відповідно до обставин»[49].