Біля під'їзду будинку, де знаходиться Алінине теперішнє помешкання, порожньо. Бабусі-пліткарки, що зазвичай, мов вартові, сидять на лавці біля під'їзду в будь-який час доби, при будь-якій погоді, кудись зникли. І тільки сусід знизу, Петрусь, вигулює свого котика. Петро — Алінин одноліток. Звичайний слухняний матусин синочок. Познайомилася з ним випадково. І саме під час цвітіння акацій. Якось у восьмому класі поверталася з художньої школи. Мала в майстерню занести етюдник, тому що тягти його додому не дозволяла мама. («Щоб не тхнуло фарбами і бла-бла-бла…») Біля під'їзду наштовхнулася на заплаканого, захеканого хлопця на милицях. Права нога горопахи була у гіпсі. Згодом з'ясувалося, що це він невдало стрибнув у довжину на уроці фізкультури. Хлопчина мав жалюгідний вигляд. Аліна не любила сліз, можливо, тому, що сама майже ніколи не плакала, тому й зачепила хлопця:
— У тебе щось трапилося?
— Так. Так, — крізь сльози вичавив хлопчина.
— Ану перестань хлипати, — прикрикнула на хлопця дівчина. — Кажи, що сталося. Не реви!
Аліна знала, як давати лад ось таким істерикам. Мамина школа. Хлопець і справді перестав плакати. Він розповів дівчині доволі кумедну історію. Як для кого, звичайно. Він живе разом із мамою. Місяць тому йому на день народження хресним подарував розкішного шестимісячного сіамського кота. З власним паспортом, вже добре вишколеного. Котика назвали Бузком, і це ім'я дуже йому личило. Мурчик усім здавався янголом. Він не робив котячої шкоди — не нищив взуття, не лазив по меблях. Лише з дозволу господаря міг чемно вистрибнути на ліжко чи на крісло. Але була певна особливість — обов'язкові щоденні прогулянки на свіжому повітрі, попередив хресний. Аж до сьогодні жодних проблем не виникало. Хлопець щодня чемно й із задоволенням гуляв із Бузком.
Його нога вже тиждень у гіпсі, тому тимчасово цю процедуру виконує матуся, коли повертається з роботи. Вона працює касиром на залізниці. Три години тому вона зателефонувала й повідомила, що її напарниця захворіла і доведеться відпрацювати ще одну нічну зміну. Таке вже траплялося. Але тоді вони не мали Бузка і нога була ціла. Мама запропонувала випустити котика на балкон. Не подвір'я, звичайно, але також чисте повітря і все таке. Петрусь вивів кота на балкон і там залишив. Несподівано задеренчав телефон, і хлопець пошкутильгав в інший бік помешкання. Тим часом поривом вітру зачинило балконні двері. І тут таке почалося! Кіт істерично завивав, дряпався, просячись назад у квартиру. Петро квапливо на одній здоровій нозі пострибав через хату. Дорогою бідолаха перечепився через поріг і забив собі ногу. Але треба було рятувати Бузка. Якось відчинив балконні двері і здивувався — порожньо. Довкола блищали баюрки, залишені шокованим котом, а сам мурчик щез. І раптом знизу хлопець почув жалісний нявкіт. Під під'їздом росте величезна стара акація. Її гілля сягає аж восьмого поверху. І там у кроні дерева, плачучи й тремтячи зі страху, сидів його котик. Переляканий Петрусь відразу зателефонував хресному. Що робити і як таке могло трапитися? Все виглядало вельми прозаїчно — Бузок боявся висоти. Тим і пояснювалася його надзвичайна стриманість, ігнорування вікон, карнизів, столів, шаф… І ось Петро тут, внизу. Ліфт не працює, ледве дошкутильгав. Зателефонував пожежникам, але ті послали його куди подалі. З однокласників та друзів, як на зло, нема нікого вдома, всі на футболі чи на тренуванні. Мама на роботі, хресний також не може приїхати. Він хірург, і в нього термінова операція.
— Слухай, ти певен, що кіт досі на дереві? Може, він вже чкурнув звідтіля? — запитала Аліна.
