Зустріч з тайфуном
- Автор: Никитин Юрий, Дашкиев Николай Александрович
- Серия: Наукова фантастика #20
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
Це було на великій перерві, всі кинулись зачиняти вікна, а Антена пішов до дошки і почав писати формули. Потім він заявив, що нам каюк, оскільки приміщення настроєне на резонанс. Він навіть пояснив хід рішення, щоб ми не мали сумніву. Ніхто й не сумнівався. Чудово чути було оперну музику: Римський-Корсаков, “Сказання про невидимий град Кітеж і діву Февронію”. Я хотів побігти додому по пилосос, та було вже пізно, перерва скінчилась. Географу (він виділявся чималою довірливістю) ми заявили, що це гучномовець у будинку навпроти. Пів-уроку ми протримались. “Відбувається щось дивне, — сказав врешті-решт географ. — Музика лине у мене з лівого рукава. Якщо рукав піднести до вуха, музика помітно посилюється…” Фехтування розвиває феноменальну витримку. Ада цілком спокійно відповіла, що треба дмухнути на рукав, і звук зникне. Звук ніби відлетить, сказала вона. Але географ уже серйозно поглядав на Антену, і далі все пішло як слід: Антена встав і, винувато моргаючи чесними синіми очима, зізнався.
Я це “Сказання” добре запам’ятав. Там є таке місце, хор дружини Всеволода “Піднялася опівночі”, це таки могутньо зрезонувало.
Влітку, вже після того, як Антена поїхав, я кілька разів заходив у школу. В нашому класі зробили ремонт. Пофарбували, побілили. Але коли на вулиці не дуже гомінливо і в коридорі ніхто не розмовляє, чути, як працюють розсипані навесні приймачі. Певно, десь вони ще залишились! Звук був дуже тихий і тому таємничий: пошепки розмовляла жінка та бентежно грала далека музика.
Прогнозуюча машина має цілком пристойний вигляд. Гладенька зелена панель із скло-пластика підноситься від підлоги до стелі, лишаючи вузький прохід до вікна. Начинка машини знаходиться там, за панеллю, а на самій панелі тільки щит з двома десятками звичайних контрольних приборів і стандартним акустичним блоком від електронного аналізатора “Брянськ”.
— Влітку я дещо розібрав, — каже Антена, — зараз вона не працює, але рішення записано на магнітофоні, ми прокрутимо.
— Рішення… Послухай, воно без усіх тих умовних нультранспортувань, справжнє рішення?
— Так, вона видала чудову ідею, цілком несподівану. Звичайно, це лише ідея, але…
— А чому необхідно було розбирати?
— Ну… Вона прогнозувала лише кінцевий результат.
Ах, яка недобра машина! Вона прогнозувала лише кінцевий результат. Все-таки Антена — варвар.
— Вона казала “що” і не казала “як”, — старанно втовкмачує Антена. — Відповідь дано у загальній формі. До того ж енергія… Вона брала силу-силенну енергії, у мене йшла на це половина зарплати.
В машині майже сорок кубометрів. Антена міг умістити туди страшенно багато. Вважають, що таку машину вдасться побудувати років через п’ятдесят, не раніше. Мені спливають у пам’яті слова Конан-Дойля: “Між іншим, ніхто не розуміє справжнього значення того часу, в якому він живе. Старовинні майстри малювали харчевні і святих Себастьянів, коли Колумб у них на очах відкрив Новий Світ”.
— А чому б тобі не перейти в мою лабораторію?
Антена не любить, не вміє відмовляти, і зараз йому не так легко сказати “ні”.
— Ти не ображайся… У тебе мені довелось би займатися такими машинами… Ні, ти, будь ласка, правильно мене зрозумій і не ображайся. Машина — пройдений етап. Вона дала ідею, і тепер я йду далі. По суті, машину можна зовсім розібрати, вона вже не потрібна. Я хочу займатися лише проблемою повернення…
— Знаєш, кого я недавно бачив у кінохроніці? — питає Антена. Мабуть, йому здається, що він тонко переводить розмову на іншу тему. — Архиповича. Ось. Він великими справами заправляє… Тямущий хлопець, чи не так?
Він великий артист, наш Архипович. Все життя він грає роль великого організатора. Боже, які надихаючі промови він виголошував на шкільних недільниках.
— Ходімо, — Антена тягне мене за рукав. — Я навчу тебе варити каву. Знаєш, я зробив у цій галузі надзвичайне відкриття: каву треба варити струмами високої частоти…
Тепер я знаю, який вигляд має житло людини, зайнятої класичною проблемою повернення. Одну кімнату віддано прогнозуючій машині, другу перетворено на щось середнє між майстернею і лабораторією.
Антена мешкає у кухні. Власне, нічого кухонного тут нема. Кухню обладнано в маленьку кімнату: тахта, крісло, невеличкий столик. На стінах шість величезних кольорових фотокарток: світанок, хмари, веселка, знову хмари…