Зустріч з тайфуном
- Автор: Никитин Юрий, Дашкиев Николай Александрович
- Серия: Наукова фантастика #20
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
— …Прогнозування практично, як правило, розраховують на щасливу криву. — Антена креслить на столі лінію, яка підіймається вгору. — Звичайно, люди, котрі займаються прогнозуванням, знають, що мусять бути стрибки. Але передбачити їх (терміни, величину і таке інше) не можуть. Тому практично прогнозування провадиться у вигляді щасливих безперервних кривих. А розвиток — у широкому значенні — йде інакше: крива, розрив, стрімкіша ділянка, яка відповідає появі чогось принципово нового, потім знову розрив, і знову крива йде ще стрімкіше. Складання далеких прогнозів дуже важке. Без машини не обійдешся. Людині доводиться мати справу з велетенським обсягом інформації, долати безліч звичних уявлень. Пам’ятаєш, як Едгар По змальовував майбутнє повітроплавання? Величезна повітряна куля на дві тисячі пасажирів… Дуже характерна помилка. Ми мимоволі часто прогнозуємо кількісно: збільшуємо те, що вже є. А треба передбачити нову якість. Треба знати, коли вона з’явиться і що дасть. Згода?
Я відповідаю, що так, згода, і запитую, чому він працює на заводі іграшок.
— Викладай, що трапилось?
— Нічого. Нічого особливого. Вчився в аспірантурі. Потім залишив. А на заводі… Що ж, на заводі добре. Робота цікава. І потім мотлоху там сила-силенна, — він пожвавішав, — можу брати все, що треба.
Ясно. Цей добряга одержав звалище і щасливий. Я візьму Антену в свою лабораторію. Ну звичайно! Як я про це відразу не подумав?
— Отже, ти працюєш дома?
— Так навіть зручніше. Ніхто не заважає…
Він багатослівно змальовує перевагу роботи в домашніх умовах. Не знаю, на кого я більше сердитий — на Антену чи на тих невідомих мені людей, які зобов’язані були розгледіти його талант.
— Збирання прогнозуючої машини дома. Двадцяте століття. Дикун!
— Адже вона не дуже складна. Ось розробити алгоритм було дійсно важко, а машина… За ідеєю перша машина завжди проста. Ускладнення починаються потім. Знаєш, перший радіотелескоп у Гарварді змайстрував тесляр з дошок, і коштувало це всього-на-всього чотириста доларів. А перші обчислювальні машини було зроблено з дитячого “Конструктора”… Взагалі це не має значення. Ми якось плутано розмовляємо, адже я ще не сказав основного. Розумієш, яка пригода: я розв’язав на машині іншу задачу, зовсім іншу. Але відповідь, здається, підійде і для твоєї проблеми.
— Яку задачу ти розв’язував?
— Бачиш, машина в мене невелика. Я втис її в одну кімнату… З самого початку довелось ліпити машину стосовно до питання, яке мене цікавило. Елементи пам’яті дуже місткі, на біоблоках, кращі з існуючих, з готовою інформацією. І все одно на шістнадцяти квадратних метрах багато не розмістиш. Звідси вузька спеціалізація: машину розраховано лише на одне питання. Влітку я почав її розбирати…
— Стій. Яке питання ти поставив машині?
— Бачиш, — Антена мнеться, зазирає мені у вічі, — я довго вибирав, ти не вважай, що це фантазування, я шукав вузлову проблему.
— А конкретно?
— Проблема повернення. Польоти до зірок. Ну, ти мусиш знати. Класична проблема повернення: на кораблі збігло п’ять чи десять років, а на Землі — сто або двісті. Повернувшись, люди потрапляють в інший світ: їм важко, може, навіть неможливо жити в цьому світі. І потім вони прибули з відкриттями, які на Землі вже давно здійснили без них. Польоти втрачають сенс.
— Класична проблема повернення. Припустимо. Але чому нею треба займатись одинцем?
— А що тут робити колективу? Ну що робив би інститут?
— Влаштовують же на цю тему конференції…
— Ні, ти сплутав: були конференції з міжзоряного зв’язку. А перельоти на міжзоряні дистанції вважаються нездійсненними. Практично нездійсненними. Про що ми говоримо! Нема жодного інституту, жодної лабораторії, жодної групи, які спеціально займалися б цією проблемою. Та й як займатися? Спочатку потрібно знайти якісь опорні ідеї. Знайти, розвинути, довести, що це не марення…
— Ти можеш працювати над іншою проблемою, а у вільний час…
— Ні! — Антена заперечливо змахує руками. — Не можна відхилитися, треба думати на повну потужність.
В автобусі, на спітнілому віконному склі, Антена креслить схему, пояснюючи будову своєї машини. За вікном миготять пригашені снігом нічні вогні, і від цих вогнів, від їхнього руху схема здається об’ємною, діючою, живою.
Тепер я не маю сумніву в машині. Незрозуміло інше: якщо машину було зібрано, якщо вона працювала, чому про це ні гу-гу?