Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Роман про добру людину - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Роман про добру людину

Электронная книга - «Роман про добру людину». Краткое содержание книги:

«Роман про добру людину» Емми Андієвської – це філософсько-психологічний твір, дія якого відбувається в українському таборі для переміщених осіб в Міттенвальді***. Лейтмотивом твору є прославлення добра, яке є основою існування світу. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 27
Перейти на страницу:

І справді, внизу, розлившися повінню, повільно плив Дніпро, незвично темний і глибокий, однак наче суцільно пошматований ножами, і скілька ока, весь лівий берег вкривала вода в кривавих плямах, що, мов олія, зловісно мінилася гнилою веселкою, поховавши ліси й видолинки під собою, а перед Стецьком, просто від його ніг на весь світ простягався Хрещатик.

Проте не сам Хрещатик, який поширився й видовжився до невпізнання, вразив Стецька і не те, що по обидва боки його вишикувалися щільно один біля одного аж по самий обрій пам'ятники: Шевченкові, Франкові, Лесі Українці, Грушевському і багатьом іншим, яких Стецько не знав в обличчя, хоч стільки пам'ятників Стецькові ще зроду не доводилося бачити, а ще більше спостерігати, як нові й нові поповнювали лави, виходячи просто з землі.

Його вразила й спантеличила навіть не тисканина біля пам'ятників, хоч йому здалося, ніби подібного не могло б творитися навіть при спорудженні Вавилонської башти, коли Бог, зажурившись, як зло взяло світ у лещата, затьмарив розуми, перемішавши усі мови, бож і там напевно не траплялося-такого неподобства. Вразило Стецька сновигання пикатих молодців, які юрмами бігали навколо пам'ятників, приставляючи до них драбини, а по цих драбинах мурашками дряпалися вгору, і, розстебнувши ширіньки, — дехто ж, без жодного сорому поскидавши штани, — наввипередки, наче їх судомило, обкалювали й оббурювали пам'ятники, порпаючись у тому, як гнойовики, і їх хмарою час від часу вкривав вереск. Дехто ж із молодиків, імовірно ті, що вже надто випорожнилися, злазили по драбинах а відрами нечистот, виливаючи їх на пам'ятники, і знову бігли по нові, збиваючи з ніг інших, які вже спішили на драбини з повними.

Стецько кліпнув очима, намагаючись прогнати з'яву, зважуючи, чи не привиджується це йому з учорашнього перепою, який, здавалося, не належав до надто визначних, бо йому доводилося й не так хильнути, і подібна мара не муляла очей, як його раптом оглушив вигук, не давши уточнити міркування:

— Ось іще один проклятущий самостійник!

— Ви маєте мене на увазі? — здивувався Стецько, коли двоє молодців у кирзових чоботях і сорочках на випуск схопили його від руки й боляче шарпонули вперед.

— А кого ж!

— Я не самостійник! — утішився Стецько. — Я взагалі ні! Я таборовий п'яничка Стецько Ступалка, і мене всі знають!

— Ну це ми зараз розберемося! — зареготалися, аж завивши по шакалячому, красені, що тримали Стецька, наче той утнув несусвітній жарт, який прискіпувальників просто з ніг валить.

— Я не самостійник! — перемавпував Стецька один з його пекельних супровідників.

— А сам учора аж захрип, виводячи «ненька Україна»!

— Таж то ще мій дід співали, то давня пісня з турецької неволі! — здвигнув плечима Стецько, для якого єдиною ненькою була горілка.

— Знаєм ваше кодло. Всі ви починаєте телятками. Сьогодні поспівав про неволю, а завтра скородити московські ребра захотілося, а там уже й на пам'ятник винесло, і тоді й збивайся з ніг, гаруй цілу добу з дня на день, аби вас затоптати! Вас же, як грибів після дощу пре! Це всі ваші смердючі самостійники!

І вони показали на довжелезні шереги пам'ятників обабіч Хрещатика, які зникали'за обрієм.

— Опять зтот собачий язик! — гримнув крізь куряче гузно, замість рота, патик на довгих ногах, проносячися повз Стецька, і поводирі Стецькові заметушилися, підставляючи голови під удари, хоч патик уже почвалав далі, здіймаючи за собою вихори смороду.

— Ванька, давай сюди відро! — вигукнув один із красенів, що тримав Стецька, боляче викручуючи йому руки, і від його крику повітря розчахнулося, а звідти молодикові, який кликав Ваньку, естафетою передали повний по вінця цебер з нечистотами.

— Ось на, і марш на драбину! — заспішив молодик, тицьнувши Стецькові смердючий дарунок.

— Алеж я! — мовив Стецько й подивився на своїх мучителів.

— Не хочеш відра, гаразд, ще ліпше, — лізь угору й обкаляй пам'ятник з власної фабрики! Проявляй якнайбільше ретельности, бо як ні, згноїмо й тебе самого.

— Вибачте, панове, таж це…

— На в зуби, за це, і за те, і за панове!

— Вибачте, — сказав Стецько, випльовуючи вибиті зуби (якби хоч подірявлені собаці під хвіст, а то ж, на лихо, саме найздоровіші, які жодного разу не хворіли!), — при всьому бажанні я не годен. Ані трохи не кортить, я зовсім порожній, справді, нічого не витисну. От помацайте живіт — дірка, а не живіт, ну нічогісінько! Кишки, як випрані, міхур ніби зсохся. Якби ж знаття, на що у вас тут попит, я заздалегідь напхався б під зав'язку, а зараз — я радше влив би в себе горілки, а не відлив би.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 27
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)