Чорне й біле в сірих тонах
- Автор: Микітчак Тарас Ігорович
- Язык: украинский
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чорне й біле в сірих тонах». Краткое содержание книги:
«Зелений Дрин» — згадала Санта свого нового персонажа й голосно і заливисто розсміялася до зображення в дзеркалі. Треба поставити ящик текіли справжньому Зеленому Дрину, байкерові з Чорних Ангелів, який на своє шістнадцятиліття витатуював власного прутня зеленими смужками, за що й отримав таке прізвисько. Та й увесь епізод із моргу — перефразування реальної історії, яку Дрин розповідав разів зо сто. Якось, напившись зі сторожем моргу, він зустрів там симпатичну сестричку, з якою у нього був скажений секс. Лише після вдалого закінчення статевих зносин до нього дійшло, що це не медсестра, а мертвяк під покривалом, який аж ніяк не міг загравати до нього. І було море таких веселих історій у нічному світлі міських окраїн… І море невеселих.
Замиготів відеофон. Сата обернулася до екрана, зовсім не хвилюючись, що співрозмовник може побачити її у спідньому. У чорній рамі апарата з’явилося обличчя Георгія Айзеншпіка, директора «Зеленого Кота».
— Привіт, Сато! У мене… — очі Айзеншпіка заокруглились. Він побачив Сату в пеньюарі й декілька секунд мовчки пожирав очима її принадне тіло. Потім, натужно ковтнувши, продовжив говорити. — У мене погана новина. Церква заборонила своїм віруючим читати твої твори.
— І чим ця новина погана?!.. Тепер я продаватимусь удвічі більше. Віруючі обожнюють відкривати для себе нові гріхи!
— Можливо, це вже… ну, трохи… трохи занадто. Я не хотів такої «слави» своєму агентству. Це все ж таки церква.
— Ага, саме та церква, єпископ якої постійно скидає на мою електронну скриньку свої еротичні фото…
— Просто я не хотів би зайвих розмов… Можеш писати трішки… м’якше?
— Не збираюся змінювати свій стиль ні заради церкви, ні заради твого агентства! Я — це я! І крапка! Баста! Ти, до речі, також цього не хочеш, бо інакше втратиш гроші, які тобі цей стиль приносить!
— Саточко, зрозумій, важко одночасно видавати під однією маркою тебе і Добрика.
— Тоді створи для мене окреме агентство! — відрізала Сата і вимкнула відеофон.
Годинник пробив дванадцяту і Сата пішла перевдягатися. Сьогодні чергове побачення з Ним. Запізнюватись не бажано. Він цього не любить.
-3-
Добрик ділив кабінет із Петром Байкою, посереднім письменником-новелістом. Але посередність Байки була просто-таки ідеальною: з одного боку, його шкода було викинути з агентства, а з іншого — ні в кого не виникало бажання робити з нього бренд. Одне слово, своєю сіренькою невиразністю він чудово затикав дірки між «білим» Добриком і «чорною» Сатою. Лісовий Петра недолюблював і мріяв про окремий кабінет. Санта мала окремий кабінет і Петра просто зневажала.
Хоч директор «Зеленого Кота» і був доволі пересічною людиною, у нього була одна незвична примха: він змушував письменників кожного буднього дня приходити в агентство й половину своїх творів писати в робочих кабінетах. Георгія Айзеншпіка чомусь незбагненно чарувала магія створення літературних шедеврів — він обожнював краєм ока «спостерігати за процесом». А сам на папері й двох слів зліпити не міг.
Зайти в агентство можна трьома способами. Коли Айзеншпік лише починав винаймати офіс для новоствореного «Зеленого Кота», у нього не вистачило грошей на приміщення з нормальним входом. Коли ж гроші з’явилися, до офісу і його оригінальних входів усі звикли, навіть Свята Дияволиця. Це стало фішкою агентства й ніхто нічого вже не хотів змінювати. Сам директор і Сата потрапляли на робоче місце двостороннім ліфтом; Петро їхав ліфтом до восьмого поверху сусіднього супермаркету, а потім переходив скляною пішохідною трубою на сьомий поверх, до офісу. Добрик щодня піднімався і спускався пожежними драбинами й лабіринтами балконів, бо це була, як він сам уважав, єдина можливість фізичних навантажень без значної затрати часу.