Час Змін. Свобода
- Автор: Сакара Євген Ігорович
- Серия: Час Змін #1
- Язык: украинский
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Час Змін. Свобода». Краткое содержание книги:
Мовне питання, політична криза, контроль влади олігархами – це все тимчасові проблеми, які народу України потрібно подолати найближчим часом. Це не ті нереальні проблеми, на які потрібні роки. Роки потрібні на розбудову країни, повернення боргів, побудову доріг, якісної медицини та багато іншого...
Змінити Владу, так само як і відвернути антиукраїнські закони – діло декількох місяців. Все набагато легше, ніж більшість із нас думає.
Олександр простягнув Андрію свій планшет, в якому було перелічено з десяток місць.
– Так, спочатку відвідаємо притулок для тварин, так як він знаходиться найдалі. У студію звукозапису та бібліотеку ми потрапимо до обіду, перекусимо в нашій їдальні і після цього вже поїдемо в лікарню, школу, ДЮЦ та інтернат. Щодо Сігми, то в ній Ви зустрінетеся завтра з Богданом і вже він розповість все, що треба. Згода?
– Згода, – посміхнувся Олександр і попрямував в авто Андрія.
5. Притулок для тварин
10:07. Зробивши невеликий гак, перед журналістом з’явилася ферма Свободи, яка називалась “Перше травня”. Неподалік від неї був розташований комплекс з новобудов, огороджених сіткою. Це був притулок для тварин – “Надія”. Навпростець від центральної зупинки сюди йти приблизно десять хвилин.
Притулок був поділений на сектори. Біля кожного з них висіли таблички “Котики”, “Песики”, “Дикі звірі”, “Птахи” а також “Ветеринарна клініка” (доволі доцільно було розмістити її саме тут).
Весь притулок обслуговувало близько десяти найманих працівників та зграї місцевих дітей.
– Я задам ряд питань, які можуть бути цікаві читачам, – почав розмову журналіст. – Навіщо було створювати притулок в такому маленькому селі? Чому, наприклад, не в Кіровограді?
– Не таке вже і маленьке наше село, за останні п’ять років населення виросло в півтора рази. Щодо Кіровограду, то він відпав відразу. Ми спочатку планували побудувати притулок для тварин там, але колишня місцева влада не змогла виділити нам територію під забудову. Ви ж повинні знати, що колишня влада загалом ставила нам палиці в колеса. Тому ми побудували притулок в Свободі. Було виділено значний кусень землі, де ми навіть створили вольєр для коней. Взагалі, історично наше містечко розводило конячок і чому б не продовжити цю традицію?
– А не замало тварин в притулку?
– Достатньо. Звісно ж, для котиків і песиків не є проблемою знайти господарів в нашому селищі, адже переважна більшість населення живе в приватних будинках. Нам привозять безпритульних тваринок з усієї Кіровоградської області, і навіть з деяких сусідніх областей.
– Добре, – погодився Олександр. – Притулок фінансує Компанія?
– Ні. Компанія взагалі вже декілька років нічого не фінансує. В неї наразі є важливіші завдання. Кошти беруться з місцевих податків населення та підприємств. Про це, якщо цікаво, Вам детально розповість Богдан. Він цю систему розробив.
– Цікаво звісно, про Ваші податкові зміни ведуться дискусії як в Україні, так і за кордоном. Наступне питання: нещодавно була стаття у 21-ому каналі про те, що Ви розводите шкідливих диких тварин, таких як лисиці, а потім відпускаєте їх на волю. Що можете про це сказати?
Андрій махнув головою, показавши жест йти за ним і повів журналіста у відділ “Дикі тварини”. Там було відділено два вольєра, в одному бігали кролики, а в іншому четверо молодих лисенят.
– Десь рік тому їхня мати почала ловити у наших жителів курей. Ми вирішили її спіймати і вивезти кудись, щоб її не вбили мешканці...
– Хай ловить курей в іншому селі? – посміхаючись перебив Олександр.
– Ну то вже як вийде. Хіба лисичка винна, що люди знищують її середовище проживання, зрошуючи поля і вирубуючи ліси? Вона така ж жива істота, як і ми з вами. Теж бореться за виживання. Вистеживши її, ми виявили гніздо, де було четверо маленьких лисенят. Було вирішено всіх привезти в притулок і дати їм можливість вирости.
– Де їх матуся? І що буде далі з малими?
– Матусю вивезли подалі відразу після того, як малі навчились самі їсти. Так, як ми їх спіймали ще зовсім маленькими, нам вдалось приручити їх. Наші дітлахи люблять бавитись з ними. Скоріш за все будуть жити у нас. Зараз якраз думаємо створити їм кращі умови.
– Чим годуєте їх?
– М’ясом, їдять також смажену картоплю...
– У Вас тут багато дітлахів працює, як я помітив. Ви їм за це платите?
– Ні. – посміхнувся Андрій і поглянув на двох хлопчиків років чотирнадцяти, які годували кроленят. – Якісна пропаганда творить дива. Телебачення показує, що круто палити цигарки, займатись сексом з ким попало, лаятись матом... Наприклад, в більшості україномовних сіл діти спілкуються українською мовою, або суржиком, а в соціальних мережах та за допомогою SMS спілкуються російською, бо вважають, що це круто. Не хочуть показатися “селюками” в очах інших (хоча хто ці інші?). Пропаганда російської мови постійно була в незалежній Україні, лише нова влада заборонила її. Ми ж в свою чергу заохочуємо людей розмовляти українською мовою, допомагати тваринам з притулку, брати активну участь в житті Свободи, читати більше та багато чого іншого. І всього за п’ять років ми досягли значних результатів.