Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Як ви гадаєте, капітане, — витримавши паузу, продовжив свій наступ Стен, — якби я міг вирушити з вами, була б від мене користь у плаванні? Маються на увазі не мої скромні знання морської справи, а мої… інші здібності.
Іштван знову почухав потилицю.
— Ваші здібності, кажете? Ваші надзвичайні здібності, — він особливо наголосив на передостанньому слові. — Якби я знав, у чому вони полягають, то дав би вам конкретну відповідь. Проте я не знаю і не певен, що хочу знати.
— Чому так? — вкрадливо спитався Стен. — Хіба вам не цікаво?
— Навпаки, государю. Від природи я дуже допитливий, бо інакше не пускався б за тридев’ять морів на пошуки шляху в Гіндураш. Проте я вмію вгамовувати свою цікавість, коли вважаю її недоречною. Був би я вашим державним радником, то неодмінно запитав би, чи можна застосувати ваші особливі вміння в урядових справах. Але я не ваш радник — отож це мене не стосується. От якби ви справді вирушали зі мною в плавання, то можете не сумніватися, що я виказав би більше зацікавленості щодо ваших здібностей і можливої користі від них.
Стенові сподобалось така відповідь, і він зайвий раз переконався в тому, що вчинив правильно, завівши цю розмову. Тепер залишалося завдати останнього удару і сподіватися, що Іштван гідно його витримає.
— Запевняю, капітане, я таки став би вам у пригоді. Та оскільки це неможливо, замість мене з вами вирушає Вовчек. Його участь в експедиції — додаткова ґарантія її успіху. Безперечно, від Словодана буде більше користі, ніж було б від мене, бо він ще й гарно знається на морській справі.
Якби Іштван був років на десять молодшим, Стен напевно б розсміявся, дивлячись на його видовжене від безмежного подиву обличчя і відвислу мало не до грудей щелепу. Проте він стримав свій сміх і з усією серйозністю, на яку був спроможний, продовжував:
— Вовчек такий, як і я, капітане. Він має ті ж здібності, що й у мене. А щоб позбавити вас сумнівів з приводу природи його чаклунського дару, відкрию вам таємницю, що Словодан мій далекий родич по лінії матері.
Остання звістка, мов добрячий стусан, вивела Іштвана зі ступору.
— Ваш родич? — хрипко перепитав він і коротко закашлявся.
— Далекий, — повторив Стен. — Дуже далекий. Наші здібності ми успадкували від спільного предка.
Іштван відійшов від краю причалу й важко опустився на залишену кимось паку з пресованою соломою. Стен присів поруч і терпляче чекав, коли він буде готовий до продовження розмови.
А Іштван усе дивився на красеня „Князя Всевлада“, до лівого борту якого було підтягнено прибулі з берега шлюпки. Щонайбільше за півгодини вони повернуться з матросами та офіцерами, серед яких має бути і Словодан Вовчек.
Врешті Іштван перевів замислений погляд на Стена і запитав:
— Чому ви мені все це розповіли?
— Чому зараз, — уточнив Стен. — Чи чому взагалі?
— Взагалі. Чому лише зараз, я й так розумію. За півдоби до відплиття вже запізно міняти капітана корабля. Навіть якби тепер я був катеґорично проти участі в експедиції Вовчека, то не став би цього вимагати.
— Але ж ви не проти Словодана?
Іштван зняв капелюха і пригладив свої руде з сивими пасмами волосся.
— Мушу визнати, государю, що після ваших слів у мене поменшало заперечень проти Вовчека.
— Навіть попри те, що він… такий, як я?
— Саме тому й поменшало. Хоча не буду критися, мене приголомшила ця новина. І я б таки дуже нервував, якби не ваше запевнення, що ви з Вовчеком родичі, а ваші особливі здібності мають однакове походження. Та коли вже сама Свята Церква, хай і мовчазно, проте визнає, що в цих здібностях немає нічого нечистого… — Тут Іштван замовк і в його очах спалахнули вогники розуміння. — То що ж це виходить? Невже знаменита Словоданова фартовість…
— Саме так, — підтвердив Стен. — Йому не просто щастить у морі. Це наслідок особливої майстерності, що походить від його чаклунського хисту. Поки кораблем керує Вовчек, він ніколи не зіб’ється з курсу, не сяде на мілину, не напореться на рифи, не пропаде під час бурі. З двома кораблями йому буде важче, але Словодан запевняє, що впорається — у тому разі, певна річ, якщо в ви дослухатиметеся до його порад. Гадаю, немає ніякої необхідності надавати Вовчеку спеціальні повноваження. Ви будете повновладним начальником експедиції, а він — капітаном „Князя Всевлада“ і вашим заступником. Зрештою, ви обоє люди розважливі і зможете домовитися між собою. Адже так?