Первісна. У вирі пророцтв

„Авжеж гарні,“ — задоволено подумав Йорверт. — „Просто чудові! Фейлан, хоч і страшенний боягуз, таки не підвів. Усе зробив правильно…“

Тепер відьми остаточно впевняться, що соратники Ярлаха аб Конала націлилися на Катерлах і намагаються не пустити відьмака Бренана аб Ґрифида на престол, а натомість підтримують котрогось із його суперників. Власне, для цього мало б вистачити й отруєння короля Енгаса, проте Йорверт вирішив підстрахуватися. Було вкрай важливо відвернути відьомську увагу від подій на Лахліні, зайняти їх іншими клопотами, і Катерлах видавався ідеальною приманкою. Країна з Мінеганської П’ятірки, на яку зазіхають чорні — та на саму думку про це оскаженіє будь-яка відьма!

„Нехай вони шукають ворогів у Катерласі, нехай підозрюють усіх поспіль. Головне, щоб не надумали втрутитись у лахлінські справи і все нам зіпсувати. А якщо дуже пощастить, то й Моркадес вер Ріґан перерве свою місію в Кередіґоні й поїде аж до самого Катерлаху. Найстаршим буде важко знайти їй рівноцінну заміну…“

Йорверт відкрив скриню, видобув звідти червоний поборницький мундир з ранґовими відзнаками декана (тобто десятника — поборники з невідомих причин дуже полюбляли вживати лейданські терміни і в цьому були схожі на ненависних їм чаклунів), чорні штани з червоними лампасами й багряний плащ. Кілька днів тому, під час однієї з розвідувальних вилазок, він перестрів патруль поборників, убив усіх п’ятьох патрульних і забрав одіж того з них, що був найближчий йому за комплекцією. А тепер випала слушна нагода скористатися цією формою.

Перевдягнувшись, Йорверт почепив на пояса кобуру з пістолем (зброя теж була трофейною), після чого перейшов на дно ущелини і досить швидко розшукав коня, на якому приїхав Ківан. Стрибунець виявився дужим, гарячим і водночас слухняним жеребцем гнідої масті; він мав на собі стареньку, але якісну й міцну збрую, а до сідла було припасовано шкіряну сумку. Дослідивши чарами її вміст, Йорверт виявив у ній лише одяг та три книжки — певно, Ківанові найулюбленіші, які він не захотів залишати родичам. Грошей, виручених від продажу майна, що не підпало під судовий арешт, ніде в сумці не було. Вочевидь, хлопець тримав їх при собі — зашитими в пояс абощо.

„І правильно,“ — подумав Йорверт, огортаючи Стрибунця плетивом, покликаним заспокоїти тварину перед переходом до Тиндаяру й захистити її від згубного впливу Темної Енерґії. — „Хоч розумніше було б узагалі не згадувати про гроші, а до сумки покласти худенький гаманець із двійком золотих та кількома срібляками…“

Поринувши разом з конем у підземний світ і пройшовши півтори сотні кроків на південний схід, Йорверт опинився поблизу сорок третьої милі Делгансько-Касневидського тракту. Тут йому довелося згаяти зо чверть години на орієнтацію, та врешті він знайшов скупчення будівель, однієї великої й кількох менших, довкола яких тяглася міцна огорожа, найпевніше, кам’яна, з широкою брамою й трьома бічними хвіртками.