Біла сукня Попелюшки
- Автор: Булычев Кир
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Переводчик: Hochlander
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Біла сукня Попелюшки». Краткое содержание книги:
— Ось і лети сам за своїми контейнерами, — сказала Ніночка.
— А хто відвезе вантаж на Проект? Ти?
— Ти знаєш, що тут усі зайняті.
— От саме про це я й кажу.
Спіро підійшов до столика, за який сів Павлиш, і кинув перед ним великий тугий пакунок.
— Це тобі.
Пакунок розкрився, і з нього випало кілька листів і пакетів. Конверти, мікрофільми, відеокасети повільно розповзалися по полірованій поверхні й намагалися сплигнути на підлогу. Павлиш з буфетником кинулися збирати їх і запихати назад в пакунок.
— Завжди він так з поштою поводиться, — сказала Ніночка. — Стільки шуму, а потім кине усе і втече.
Павлиш укладав листи. Спіро був кумедний. Ще тиждень на планетоїді не витримати. Може, ризикнути й злітати на Сентиперу?
— Ось іще один упав. — Ніночка передала Павлишу вузький конверт з відеолистом. На конверті було написано: «Проект-18. Центральна лабораторія. Марині Кім».
Павлиш три рази повільно перечитав адресу, потім акуратно поклав конверт у пакунок.
— Отже, так, — вирішив Спіро, — я зараз сходжу на Сентиперу. Без контейнерів мені краще не повертатися. Ти не знаєш Дімова! І краще тобі ніколи його не знати. Часу в мене двадцять хвилин. Зараз я дам тобі список вантажів, покажу, де пришвартована моя шхуна, потім ти отримаєш овочі в садівника, усе навантажиш і відвезеш на Проект. Не турбуйся, вантажівка на автоматиці, мимо не провезе. Ясно? Тільки не впирайся, бо все вже вирішено, і ти не маєш права підвести старого друга.
Спіро погрожував, благав, переконував, махав руками, бігав по буфету, обрушував на Павлиша лавини фраз і знаків оклику.
— Та послухайте, нарешті! — гаркнув Павлиш на всю міць свого неабиякого голосу. — Я згоден летіти на Проект! Я й без ваших умовлянь вирішив летіти на Проект! Врешті-решт, я, може, давно мріяв полетіти на Проект!
Спіро завмер. Його чорні очки зволожилися. Він поперхнувся, але тут же впорався зі своїми почуттями і швидко промовив:
— Тоді ходімо. Швидко. У нас кожна хвилина на рахунку.
— Правильно зробите, що полетите, — сказала Ніночка. — Я сама б полетіла, тільки ні́коли. Там, кажуть, такий океан…
Вантажівка вийшла до планети Проект-18 з неосвітленого боку, і минуло кілька хвилин, перш ніж сонце, назустріч якому мчала вантажівка, освітило нескінченний рівний океан. Павлиш погасив перевантаження і перейшов на стабільну орбіту. Потім, клацнувши тумблером, вийшов на зв’язок зі Станцією.
Він знав, що Станція веде вантажівку, і чекав, коли пролунає знайоме шелестіння, що означає, що смуга вільна для пілота.
Чорні крапки виникли на поверхні океану. Із сітки приймача донісся сухий шум.
— Станція, — покликав Павлиш. — Станція, йду на посадку.
— Що у тебе з голосом, Спіро? — запитали знизу.
— Це не Спіро, — відповів Павлиш. — Спіро пішов на Сентиперу.
— Ясно, — сказала Станція.
— Переходжу на ручне керування, — попередив Павлиш. — Машина перевантажена. Аби не пролетіти мимо.
Справа над пультом на екрані повільно обертався глобус планети, і чорна крапка над глобусом — вантажівка — поступово зближалася з зеленим вогником Станції.
— І не мрій, — відповіла Станція.
— Не турбуйтеся, — сказав Павлиш. — Я з Далекого флоту. На цих вантажівках налітав більше, ніж Спіро.
Група островів, розсіяних по пласкій гладі океану, пройшла внизу. На горизонті в серпанку лежала Станція. Вантажівка занадто повільно втрачала висоту, і Павлиш на мить вимкнув автоматику, дав гальмування. Його втиснуло в крісло.
Павлиш знову клацнув рубильником на пульті зв’язку.
— Що одягати? — поцікавився він. — Яка у вас погода?
Він увімкнув відеофон. На екрані виникло широке пласке обличчя поголеної наголо людини. Очі його були вузькі, до того ж примружені, тонкі брови стояли галочкою, і взагалі він являв собою образ Чингісхана, що тільки-но дізнався про поразку його улюблених тисяч біля стін Самарканду.
— Хто таких присилає? — запитав Чингісхан, очевидно, маючи на увазі Павлиша.
— Я заощадив півтонни пального, — скромно відповів Павлиш. — Я привів корабель на годину раніше терміну. Вважаю, що не заслужив ваших докорів. Так що ж ви одягаєте, коли виходите на свіже повітря?
— Там Спіро усе своє залишив, — сказав Чингісхан.
— Сумніваюся, що влізу в його костюм.
— Добре, через три хвилини я буду у вас.
Павлиш відстебнувся, встав з крісла, дістав із бічної ніші пакунок із поштою, обтрусив пил з костюма. Рухатися було легко, тяжіння на планеті не перевищувало 0,5. Люк у кабіну керування від’їхав убік, увійшов Чингісхан в утепленому комбінезоні, з кисневою маскою, що закривала пів-обличчя. Услід за ним в кабіну втиснувся високий сухорлявий чоловік з бляклими очима під густими чорними бровами.