Дядечко на ім’я Бог
- Автор: Положій Євген
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4494-5
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Дядечко на ім’я Бог». Краткое содержание книги:
Істота, з якою я проводжу найбільше часу, — сука на ім’я Бірма, трирічна німецька вівчарка. Вона потребує максимальної уваги і догляду. Багато хто в наш час віддає перевагу бійцівським породам типу ротвейлера чи боксера або якимось екзотичним собачкам чау-чау, але я вважаю, що німецька вівчарка — це класика, найкращий собака у світі, найрозумніший і найвідданіший. У нас із Бірмою немає жодних проблем у спілкуванні, єдине, на що я поки ще не наважився, — на її злучку, бо ніяк не можу підібрати для в’язки гідного пса. Та мені здається, що вона й сама не дуже хоче: нас влаштовує таке спокійне життя на двох. Ім’я я їй дав випадково — за родовідною треба було, щоб воно починалося на літеру Б. Коли я переїхав до нової квартири, то замість шпалер, начебто тимчасово, пришпилив на стіну над ліжком стару політичну мапу світу, ще з СРСР, — ремонт я зробив лише на кухні та у ванній кімнаті (хронічна нестача коштів, часу і бажання). На мапі в Південно-Східній Азії я знайшов країну під дивною назвою Бірма. Так я й назвав цуценятко. З часом країну Бірму переназвали у М’янму, тобто Країну золотих пагод, а сука Бірма так і залишилася Бірмою, можливо, єдиною Бірмою в світі. У мене в квартирі політичний режим та все інше незмінне.
Я двічі думав над тим, щоб одружитись, двічі я жив із дівчатами майже по два роки, — це якийсь критичний для мене термін — два роки, — і обидва рази все кінчалося нічим. Точніше, сварками і т. д., переважно через незакінчений ремонт, собаку, вільний час та гроші, яких завжди не вистачало на трьох. Це моя провина — я ж кажу, що з точки зору сучасної соціально-економічної моделі суспільства я безнадійний невдаха. До того ж мене завжди звинувачували в тому, що собак я люблю більше за жінок. Неправда. Я люблю їх майже однаково.
Тож так чи інакше, а в мене впорядковане і структуроване життя, яким я майже задоволений, і в ньому не передбачено ні батька, ні авантюрної подорожі до ісламських терористів. Я ціную власний внутрішній спокій і будь-яке втручання на свою територію сприймаю ворожо. І от тепер я отримую цього листа, сиджу на кухні, курю чергову сигарету і думаю над маминими словами. У голові — суцільний безлад, я не розумію, як можна, отримавши листа від незнайомої людини, кинути одразу все і податися світ за очі? Тепер у мене з’явилася більш-менш нормальна робота, точніше, вона паранормальна, але вона є. Наталя, дівчина, з якою я зустрічаюся уже півроку, от-от повинна переїхати до мене, можливо, цього разу все складеться інакше, я навіть пообіцяв наклеїти шпалери, хоча розумію, що дарма. Я навіть не уявляю, як я мушу їй пояснювати — батько, лист, поїздка — це ж не держиться купи?! Побачити світ — прекрасна ідея, але ж хіба так це робиться? Треба підготуватися, скласти план, зробити розрахунки, отримати візи — і на все мені дається трохи більше місяця. Дикість якась.
Я вліз в Інтернет і знайшов довідку про Йорданію: «Хашимітське Королівство Йорданія. Назва походить від ріки Йордан. Столиця — Амман, площа — 89 213 кв. км, населення — 5153 тис. мешк. Країна розташована в Західній Азії. Межує з Сирією, Іраком, Саудівською Аравією, Ізраїлем. Форма правління — конституційна монархія. Голова держави — король. Великі міста: Ез-Зарка, Ірбід, Аль-Агаба. Державна мова — арабська. Релігія: 96 % сповідують іслам сунітського типу. Етнічний склад: 92 % араби. Валюта: йорданський динар. Клімат субтропічний, сухий. Середня температура січня +8—14 °С, липня +23—30 °С, на півдні буває до +50 °С. Літо сухе, дощі йдуть із жовтня по травень. У горах на заході випадає 500—700 мм опадів на рік, на сході і в западині Гхор — місцями менш як 100 мм...» Чудово. І що далі?