Небезпечнi мандри
- Автор: Адамс Ричард
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0401-8
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Небезпечнi мандри». Краткое содержание книги:
Кожна сторінка дихає такою любов’ю до пухнастих мандрівників, що читач мимоволі переймається високогуманiстичним пафосом автора: життя на Землі можливо зберегти лише за умови гармонійного, рівноправного співіснування «дикої» природи та людської цивілізації.
— Я не виню тебе, — відповів Ліщина. — Знаючи Жабрія, дивуюсь, як це він спершу не збив тебе з ніг, щоб спитати потім. Але хай там що, а почекаймо ще трохи. Ось-ось прибіжить Ожина.
Час минав. Кролі сиділи, припавши до землі, а місячні тіні на траві помалу посувалися на північ. Нарешті, коли Ліщина вже був зібрався скочити до нори Ожини, той вигулькнув на поверхню, а за ним аж три кролі. Одного з них, Жостіра, Ліщина знав добре. І радий був його бачити, бо той був міцний, ще й завзятий; йому б іще трохи ваги — і прийняли б його до Оусли.
«Тільки нетерплячий трохи, — думав Ліщина. — А може, зазнав поразки, як бився за самичку, переживав. Ну, з Жостіром та ще Кучмою ми щось та значитимемо, коли дійде до бійки».
Двох Жостірових супутників він не знав і не згадав, коли той назвав йому їхні імена: Вероніка й Жолудь. Та воно й не дивно — це були крайні з крайніх, худі шестимісячні сіромахи, по них видно було, що звикли остерігатися зусебіч окриків та стусанів. Вони не зводили очей з П’ятого. Після Ожининої розповіді чи не сподівалися, що з уст П’ятого так і литимуться пророцтва. А той з усіх був найспокійніший. Знав: це вже вони вирушають в дорогу, і мовби камінь йому звалився з пліч.
Повільно сплив ще якийсь час. Ожина видерся в папороть і вернувся назад, крутячись знервовано, ладен забігти світ за очі від найменшого шереху. Ліщина і П’ятий зоставалися в канаві, знічев’я поскубуючи поночі траву. Нарешті Ліщина почув сподіване: один кріль — чи двоє? — біг від лісу.
За хвилину Кучма був уже в канаві. За ним біг чималий жвавий кріль, якому було трохи більше року. Завдяки примітному вигляду його знали всі в колонії, бо весь його кожушок був сірий-сірий, із латками майже білого, аж сріблястого нині від місячного проміння. Він сів і почухався за вухом, але не сказав ні слова. Це був Срібний, небіж Треари, — він тільки перший місяць служив у Оуслі.
Ліщина аж зітхнув полегшено, пересвідчившись, що Кучма привів самого Срібного — спокійного, простодушного ярчука, який ще й не знав, на котру ступити серед ветеранів. Коли Кучма був сказав, що спробує поговорити з оусланцями, Ліщина завагався. Звісно, поза колонією вони зіткнуться з небезпеками, й тоді знадобляться добрі бійці. Знов же, якщо П’ятий каже правду й на колонію насувається невідворотне лихо, вони повинні залюбки прийняти всіх кролів, що забажають приєднатися до них. А з другого боку, наче й не випадало їм дуже запрошувати таких грубіянів, як Жабрій.
«Хоч би до чого ми дійшли, — подумав Ліщина, — а я не дозволю, щоб кривдили Чашечку й П’ятого, аж поки вони зможуть самі постояти за себе. Та чи дивитиметься н Кучма так само на ці речі?»
— Це Срібний, ти ж знаєш його? — перебив Кучма йому думки. — Дехто з молодших оусланців брав його на кпини, казали, буцім до Оусли він потрапив тільки завдяки Треарі. Хотів я прихопити ще кількох, але чи не вся Оусла дуже задоволена всім, як воно є.
Він роззирнувся довкола.
— Небагато зібралось нас тут, еге ж? Як ти гадаєш, чи справді варто нам доводити до кінця цей задум?
Срібний хотів і собі докинути слово, коли зненацька згори долинув тупіт, і ще троє кролів надбігло з лісу берегом. Ці рухалися впевнено й цілеспрямовано, не покрадьки, як товариство, що зібралося в канаві. Найбільший з трьох біг попереду, а двоє трохи позаду, ніби його підлеглі. Ліщина, відразу збагнувши, що мета в тих трьох зовсім не така, як у них, сів на задні лапи й весь напружився. П’ятий пробурмотів йому на вухо: «Ой, Ліщино, вони хочуть…», але не договорив. Кучма обернувся до тих і придивлявся, принюхувався. Троє підбігли просто до нього.
— Тлайлі? — спитав перший.
— Ти ж добре мене знаєш, Падубе, — відказав Кучма.
— Ти затриманий.
— Затриманий? За що?
— За розкольницьку діяльність і підбурювання до бунту. Срібний, ти теж затриманий — за те, що не доповів Жабрію цього вечора й замість тебе мусив заступити на чергування інший товариш. Ви обидва йдете зі мною.
Цю ж мить Кучма кинувся на нього, дряпаючись і б'ючи лапами. Падуб став оборонятись. Його підлеглі підступили ближче, чекаючи слушної нагоди, щоб і собі встряти в бій та придавити Кучму до землі. Раптом згори на них стрибнув Жостір, збив одного з оусланців ударом задніх лап, а тоді зчепився з другим. За його прикладом і Кульбаба впав на кроля, якого збив з ніг Жостір.