Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
Та мені було досить самого тільки натяку на те, що Ванда щира, і я палко запевнив:
— Застебну. Побачиш, застебну. Ти й сама мов чарівний гудзичок. Тисяча гудзичків. Тільки застібай та розстібай.
Вона була спокійна й задоволена, коли я виводив її з лісу. Ми йшли стежкою вздовж вузькоколійки. В пітьмі поблискували рейки. Під легеньким повівом хвилювало збіжжя. Повітря, пронизане місячним сяйвом, пахло кислим молоком. Як любо, привільно і легко з Вандою!
Якийсь вихор бурхав у мені з дедалі більшою силою, сіючи в душі самі лише суперечності.
Наші ноги рухались в одному ритмі. Раз-два, раз-два…
Нехай мені добра не буде, коли тоді — незалежно від того, що сталося потім, — я не мріяв, що отак ми йтимем разом на вершину життя, повного несподіванок і небезпек.
Бо чого ж би то я так непокоївся за Ванду, мов за дружину? У неї вдома будуть неприємності. Як їм запобігти? Вона поглянула на мене з добродушною поблажливістю.
— Лишенько моє, який же ти недолугий стратег! Хіба ти нічого не знаєш?
Щоразу, коли вона не вертається додому пізно ввечері, її батьки думають, що донька залишилася в косоокої Зоськи, яка живе на приватній квартирі, щоб до ранку зубрити з нею уроки. Адже Зоська має славу завзятої зубрилки. Спершу вона намагається все зрозуміти, а потім вивчає урок напам’ять і тоді виспівує його, як молитву.
Ванда обіцяла Зосьці, що нікому не зрадить таємниці її непереборного кохання до бліденького семінариста, — а це ж гріх великий, це все одно, що намовляти господа бога на злочин, — а за те Зоська погодилася завжди покривати подругу. Найбільше Зоська боїться, щоб не знайшли в неї фотографії семінариста, яку вона цілує перед сном, примовляючи: «Шануйся, не перевтомлюйся.
Все буде гаразд, як дістанеш парафію. Щиру правду тобі кажу, я ж це добре знаю, мій панотченьку». Зосьчина мати була економкою в ксьондза.
— І ти не боїшся? — спитав я.
— Ні, — відповіла Ванда, чомусь образившись.
Я відчув огиду до себе за свою надмірну обережність.
Тепер я знаю, що цей нав’язливий комплекс був не тільки наслідком конспірації, а й дістався мені у спадок від батька. Сама свідомість цього бентежить людину, змушує весь час бути насторожі. Хай йому біс, я ж сам вважав, що на шлях підпільної боротьби мене привело не тільки прагнення служити високим ідеалам — Народові, Справедливості, Революції, а й переконання, що чи не найважливіше в житті — повсякчас переборювати власний страх. А тим часом задавав Ванді безглузді запитання.
Але вже й тоді я сумнівався, щоб Вандин батько міг бути таким легковірним. Невже він повірив казочці про ночівлю в косоокої Зоськи? «Неймовірно, неймовірно», — як казав старший швейцар, коли зразковий учень запізнювався в гімназію.
З-за прозорої хмарки диму виринає гладка пика пана адвоката. Показний був чолов’яга. Хоч і невисокий, опасистий, але задерта вгору голова ніби додавала йому зросту й величності. Його вважали за теоретика місцевих ендеків, яких, незважаючи на культ Дмовського[5], він пробував примирити з Пілсудським. Мене це навіть розважало. Адвокатова метушня зміцнювала мою віру, що от-от почнеться великий наступ комунізму, наступ, який реакція намагається стримати, об’єднавши всі свої сили.
Але це їм не вдасться, адже всі вони — егоцентричні блазні, маленькі миколки та распутіни. Розляжеться громоподібний тупіт ніг народу, заревуть на сполох заводські гудки, задвигтять розкішні палаци. Але, крім того, адвокат був досвідченим і тонким дипломатом. До певного часу. «Про що це ви, молоді, дискутуєте? Про гуманізм?
Аби тільки ваші дискусії не призвели до утворення нового, позбавленого моральних основ безнаціонального суспільства. Ну, ну, я жартую… Ванда — це така істота, що ніколи не потрапить у темну безодню пристрасті. Навіть коли б забрела в темні лісові хащі». Ну, хіба це не прозорий натяк на нічну відсутність Ванди? Але він вважав її неприступною, як скеля.
Або про майбутню професію: «Ви підете на юридичний? Тоді будемо з вами заодно, хоч і не у всьому згодні».
Дипломат. Вряди-годи, чекаючи на Ванду, я частував пана адвоката цукерками. Одного разу, задумавшись, я витяг з кишені замість цукерок паперові пакетики з чимось зовсім іншим. Як сьогодні, пам’ятаю удавано перелякане обличчя господаря. Він підніс руки, мов такса лапки: «Це для мене занадто солодке. Моя дружина це добре знає. Скаржиться, бідолашна. Усе їм мало. Це жарт, звісно, та чом би й не пожартувати, коли жінки не чують.
5
Дмовський, Роман (1864–1939) — польський політичний діяч, один із засновників національно-демократичної партії, противник Пілсудського.