Натюрморт із вудилом

Гойєн не оселяється в жодному певному місці, веде радше циганський спосіб життя. Він мандрує Німеччиною та Англією, звідки привозить теки начерків. Його рисунки бистрі, імпресіоністичні, позбавлені подробиць, виконані наче єдиним рухом олівця, якого не відривають від картки паперу; він завжди віддавав перевагу вузькій палітрі споріднених кольорів, аніж побудові образу на багатьох контрастах, і в цьому сенсі до кінця залишився монохроматичним малярем.

Коли йому було близько сорока п’яти років, він оселився в Гаазі, що аж ніяк не означало матеріальної стабільності. Отож він хапався за все.

Задумів йому ніколи не бракувало. Він торгував образами колег, організовував аукціони, спекулював будинками та рільничими ґрунтами, а також нещасними тюльпанами.

Наслідком цих комерційних кульбітів стало двократне банкрутство і смерть у боргах. Злостиві сучасники казали, що єдиною його вдалою оборудкою була матримоніальна: він видав свою дочку заміж за беручкого й заможного власника постоялого двору — маляра Яна Стена.

Що проступає з туману й дощу, що відбивається в краплі води? Річковий краєвид Яна ван Гойєна у музеї Далем. Образ цей такий маленький, що його можна прикрити рукою, але це не нотатка, начерк чи ескіз до більшого твору. Це повнокровний образ, самостійний, із простою, наче акорд, композицією. Посеред сірості неба й землі виринають зарості лози, пальчикове листя якої намальоване соковитою, темною зеленню; інколи посеред цих хащ — малий акцент жовтизни. Образ не висить на стіні. Цей клаптик світла вміщено у пласкій вітрині, щоб йому вклонитися.