Хранитель забутих речей

Юніс закохалася в цього чоловіка, щойно його побачила. Його зовнішність була досить непримітна, якщо розглядати кожну рису окремо: середній зріст, середня статура, каштанове волосся, приємне обличчя, два ока, два вуха, один ніс, рот. Але усе вкупі утворювало людину-шедевр. Чоловік схопив її за руку, немов рятуючи потопельника, й затягнув на сходи, де стояв сам. Трохи засапавшись від напруження та ентузіазму, він запросив дівчину йти за собою.

— Ви, напевно, Юніс. Приємно познайомитися. Називайте мене Бомбардир. Це моє прізвисько.

Офіс, куди вони зайшли, був на найвищому поверсі, просторий, світлий і дуже зручно обставлений. Полиці й шухляди вишикувалися попід стінами, три кабінки розмістилися біля вікна. Юніс заінтригували таблички, на яких написано «Том», «Дік» і «Гаррі».

— Це тунелі, — пояснив Бомбардир, помітивши спантеличений вираз на її обличчі. Юніс така заувага нічого не пояснила.

— «Велика втеча»? Стів Мак-Квін, Діккі Еттенборо, мішки бруду, колючий дріт і мотоцикл?

Юніс усміхнулася.

— Ви ж дивилися, чи не так? Чудовий фільм!

Він почав насвистувати музику з «Великої втечі».

Бомбардир підкорив серце Юніс. Ця робота просто створена для неї. Якщо їй не дадуть тут працювати, вона прикує себе до однієї з цих кабінок ланцюгами. На щастя, такого робити не довелося. Виявилося, достатньо й того, що вона дивилася «Велику втечу» і цей фільм їй сподобався. Бомбардир заварив чаю на крихітній офісній кухні, щоб відсвяткувати її нову посаду. Коли він виходив з кухні, почувся якийсь дивний звук. Цей звук походив від невеличкого білого з рудим тер’єра. Особливі прикмети — коричнева пляма навколо лівого ока, напівприпідняте вухо. Тер’єр рухався з допомогою дерев’яного пристрою на двох колесах, який штовхав, гребучи передніми лапами.