Хранитель забутих речей

Мауд і її чоловік не мали дітей. «Надто хороша справа», — тихенько говорив їхній батько до Сиріла, коли про це заходила мова.

Батьки старіли і слабшали. Ґледіс дбала про них. Вона доглядала їх, годувала й купала, робила геть усе для їхнього комфорту і безпеки. Мауд зосталася в Шотландії та принагідно висилала безглузді подарунки. А коли вони зрештою померли, вона заявила, що похорон її надто зворушує, і не приїхала. Вміст примножуваного рахунку на Пошті було розділено між двома сестрами, і, як подяку за її відданість і турботу, батьки залишили Ґледіс будинок. Але в заповіті був іще один пункт, що невдовзі спричинив катастрофу. Там говорилося таке: якщо Мауд раптом залишиться бездомною, вона може жити на Коппер-стрит, поки її обставини не поліпшаться. Пункт, внесений до заповіту з найкращими намірами подбати про старшу доньку, передбачивши обставини, які батьки вважали за дуже малоймовірні. Та «малоймовірно» не означає «неможливо», і коли чоловік Мауд помер, то їй відібрало будинок, гроші й мову від люті. Він програв в азартні ігри всі активи, якими вони володіли, і вирішив, що краще раптово померти, аніж зустрічатися після цього з дружиною.

Мауд повернулася на Коппер-стрит старою вередливою жінкою. Мирне і щасливе життя, яким насолоджувалася Ґледіс, було зруйноване за одну мить. Мауд ввалилася через вхідні двері, вимагаючи в сестри грошей, щоб заплатити водієві таксі. Ця мегера оселилась у будинку на правах постійної гості без натяку на вдячність. Маючи добре відпрацьований репертуар дрібних капостей, вона дошкуляла сестрі за кожної нагоди. Вона клала цукор сестрі в чай, прекрасно знаючи, що Ґледіс цього терпіти не може, заливала кімнатні рослини, залишала безлад і хаос скрізь, де тільки з'являлася. Вона відмовлялася бодай пучкою кинути, щоб допомогти зі справами. Товста й бундючна, Мауд день у день просиджувала за пазлами, запихаючись помадкою і слухаючи радіо на повній гучності. Друзі Ґледіс до будинку більше не приходили, а вона сама намагалася тікати звідти якомога частіше. А її повернення завжди супроводжувалося «покаранням»: то «випадково» розбилася коштовна прикраса, то улюблену сукню ненавмисно попалили праскою. Мауд навіть відлякала птахів, яких сестра полюбляла годувати, залишаючи в саду недоїдки для сусідського кота. Ґледіс не могла знехтувати волю батьків, а будь-які спроби порозумітися з сестрою або стикалися з холодним презирством, або взагалі легковажилися. Для Ґледіс Мауд була мов той терміт, непроханий паразит, який вдерся в її дім і перетворив її щастя та спокій на купу трухлявого пороху. А ще Мауд шаруділа. Точнісінько як терміт. Пухкі пальці шаруділи об стіл, руки об стілець, об край раковини. Шарудіння — то найгірше катування. Невпинне, пронизливе, воно переслідувало Ґледіс удень і вночі. Може, Макбет зарізав сон, але Мауд убивала спокій.[12] Того дня вона сиділа за обіднім столом і шаруділа, закінчуючи велетенський пазл.