Вітер часу
- Автор: Наслунга Влад
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- ISBN: 978-1-387-72389-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вітер часу». Краткое содержание книги:
– Кожного дня одне й те саме, – бурчав Монахов, який стояв позаду Володі. – Грошей тут не платять, – сказав він, помітивши, що Володя дістав гаманець. – Скажи своє прізвище, його запишуть і ставитимуть хрестик. Тут «общепіт». Після зарплатні тобі скажуть, на скільки ти з’їв за місяць, ти розрахуєшся, і годуйся далі.
Після обіду усі розійшлися спати. Сонце пекло немилосердо, а в щитових будинках прохолодніше, та і вентилятор можна включити. Володя минулої ночі, на відміну від інших, спав. Тому він пішов додому, щоб випити зеленого чаю, а потім відправився у керносховище. Це було приміщення без стін, стовпи та покрівля, щоб тінь була і продувалось з усіх боків. Тут стояли стоси ящиків з керном, тобто породою, яка вилучається з колонкової труби після її підйому на поверхню. Керн однієї з свердловин був розкладений на піску, біля нього навпочіпки сидів технік-геолог, який описував керн. Володя підійшов до нього і присів поруч на ящик.
– Багато не описаного керну? – поцікавився він.
– Не дуже, чотири свердловини, сьогодні буріння п’ятої закінчили, але керн ще не привезли.
– Я теж попрацюю, треба ознайомитися з розрізом.
– Ти наш новий старший геолог? – здогадався технік.
– Так, я Володя.
– А я Кирило. Раніше працював на осадових породах, не усі породи тут знаю. Ось це що таке? – він простягнув Володі шматок керну.
– Я теж не дуже знаю ці породи. Але це, як мені здається, скарноїд. Бачиш він лежав у ящику на контакті вапняку з кременистим сланцем, розвинувся по вапняку. Ось цей білий мінерал, що переважає у скарноїді, – тремоліт, а зелені вкраплення – хромовий гранат, уваровіт.
– Та ти усе знаєш! – зрадів Кирило. – А то я питаю усіх, ніхто не знає.
– Ось зробимо шліфи, подивимось їх у мікроскоп і тоді усе будемо знати. Вважаю, що тут можуть бути цікаві речі, – зауважив Володя. – Які номера свердловин, що не документувались? Допоможи мені, будь ласка, розставити керн.
І вони взялися удвох таскати і розставляти під навісом важкі ящики. Години зо три Володя описував керн і відбирав в пробні мішечки сколкові проби, відбиваючи дрібні шматочки керну в інтервалах по чотири метри довжиною. Близько шостої він і Кирило пішли до камералки, де взялися складати відомості проб для відправки на аналізи. Ще через дві години в камералці почали з’являтися старші геологи, крім Саші. Техніки-геологи, що документували канави на буровій ділянці, принесли журнали з описаннями. Зайшов і старший геофізик Міша:
– Ходімо до нас, познайомишся з моїми хлопцями.
В геофізичній камеральці сиділо декілька людей, в тому числі інженер-геофізик, як з’ясувалось, чоловік Люди. Він працював перший рік після закінчення інституту, в експедиції займався магнітною зйомкою.
– Тут ще не усі, – повідомив Міша. – Потім познайомишся. Ми працюємо до одинадцятої вечора, потім йдемо вечеряти. У нас тут є гуртожиток, кімната, де живуть неодружені інженери – геологи і геофізики. Там і вечеряємо, а хто не хоче – сімейні або «старі», як старші геологи, сидять вдома. Тобто сплять.
– Я би прийшов до вас вечеряти, та у мене нічого немає. Ви ж, мабуть, скидаєтесь, приносите хто що має.
– Взагалі, так, але потім розберемось. Я за тобою зайду.
Близько одинадцятої він дійсно прийшов, Володя, вже наодинці, сидів у камеральці. Пішли до будинку, який стояв недалеко від володіного. Це місце, де стояли чотири великих щитових будинки, називалось селищем ІТР. Між ним і селищем робітників були розташовані їдальня, контора експедиції і камералка.
Гуртожиток виявився великою кімнатою, площею як дві володіни, тобто займав половину будинку, але не по довжині, а по ширині. Тут стояли три ліжка, тумбочки біля них, а уздовж вікон три стола, зіставлених разом і покритих клейонкою. В кімнаті жили Міша, ще один геофізик та економіст експедиції. Тут же Володя побачив Люду і її чоловіка, який дренчав на гітарі. На столі стояли пляшки узбецьких вин – «Хосілот» і «Боян – Ширей», які привозили з Навої. Крім Люди жінок не було, хоча Володя бачив якихось дівчат у Міши в камералці, але з’ясувалось, що вони були дружинами бурових майстрів і на вечерю не ходили.
– Взагалі-то влітку тут дівчат досить багато, приїдуть на практику з Київського і Старооскольського технікумів, але ми з ними однаково не гуляємо. Звичайно вони товаришують з хлопцями – студентами, які приїздять на практику з інститутів.
Люда спекла пиріг, зустрітий загальним захопленням. Хтось мав огірки, редиску. Міша, коли їздив вночі на каротаж, підстрелив двох зайців, які у світлі фар бігли по дорозі. Зараз його сусіди по гуртожитку готували печеня з зайчатини та картоплі, яку випросили у їдальні.