Ru

Коли комуністи зайшли в Сайгон, наша родина поступилася їм половиною своєї власності, бо ми стали загроженими. Було зведено цегляну стіну, щоб позначити дві адреси: одну для нас, іншу — для поліцейського пункту нашого кварталу.

Роком пізніше представники нової комуністичної влади знову прийшли, щоб спорожнити нашу частину будинку, тож спорожнити й нас. Інспектори зайшли на наше подвір’я без попередження, без мандату, без причини. І наказали всім присутнім зібратись у вітальні. Батьків дома не було, тож інспектори чекали їх, примостившись на краєчки фотелів ар-деко, рівно тримаючи спину і ні разу не торкнувшися двох білих лляних обшитих тонким мереживом квадратиків, які прикрашали бильця. Першою за скляними дверима з кутої сталі з’явилася мама. На ній була біла плісирована мініспідничка та взуття для бігу. За нею тато, який ніс тенісні ракетки, його обличчя досі було спітнілим. Несподіваний прихід інспекторів викинув нас у теперішнє, тоді як ми ще насолоджувалися останніми митями минулого. Усім дорослим було наказано залишатись у вітальні, інспектори взялися за описування.

Ми, діти, могли йти за ними з поверху на поверх, з кімнати в кімнату. Вони опечатали комоди, шафи для одягу, трюмо, сейфи. Запечатали навіть велику шафу для ліфчиків бабусі та її шести доньок, не записавши того, що там містилося. І тоді я подумала, що молодому інспектору було незручно думати про всіх тих дівчат з округлими персами, які зараз сиділи у вітальні одягнені в ті тонкі, імпортовані з Парижа мережива. А ще подумала, що аркуш залишився незаповненим, без опису вмісту шафи, бо він був надто охоплений бажанням і не міг писати без тремтіння. Проте я помилялася: він не знав для чого всі ті ліфчики потрібні. І вважав, що вони схожі на фільтри для кави, якими користується його матір і які виготовлено з тканини, пришитої довкола металевого кільця, закручений кінець якого служить ручкою.

Коло підніжжя мосту Лонг Бьєн, який перекинуто через річку Хонгху (Червону) в Ханої, його матір щовечора наповнювала свій кавовий фільтр водою, перш ніж занурити в алюмінієву кавоварку, щоб продати перехожим кілька чашок кави. Зимою вона ставила склянки, в яких, либонь, не більше трьох ковтків, у посудину з гарячою водою, щоб кава не вихолола, доки чоловіки, сидячи на геть низеньких ослінчиках, розмовляли. Клієнти знаходили її завдяки світлу невеличкої гасової лампи, що стояла на манюсінькому робочому столичку поруч із трьома цигарками на тарілці. Юний інспектор з дитинства, прокидаючись щоранку, бачив над головою коричневий, неодноразово церований фільтр для кави, підвішений на гвіздку, інколи ще й вологий. Я чула, як він обговорював це з іншими інспекторами, стоячи на сходах. Він не розумів, навіщо моїй родині стільки фільтрів для кави, які складено в шухляди, оббиті цигарковим папером. І чому вони подвійні? Може, тому що каву завжди п’ють у товаристві друга?