![На дорозі [calibre 1.19.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/5/0/na-dorozi-calibre-1-19-0-download.jpg)
На дорозі [calibre 1.19.0]
- Автор: Керуак Джек
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: javalibre.com.ua
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «На дорозі [calibre 1.19.0]». Краткое содержание книги:
Спочатку мене підвезла на тридцять миль углиб зеленого Ілінойсу вантажівка з динамітом, на якій хитався червоний прапорець; водій вантажівки звернув там, де траса 6, по якій ми їхали, перетинається з трасою 66 перед тим, як обидві дороги починають мандрівку далеко на захід. Десь о третій дня, після того, як я пообідав яблучним пирогом з морозивом у придорожному кафе, біля мене зупинилася жінка в маленькому купе. Я відчув вибух радості, поки біг до машини. Жінка виявилась середніх літ і, надодачу, матір'ю синів мого віку. Вона шукала допомоги, щоб добратися до Айови. Я був всіма руками за. Айова! До Денвера близько, а щойно я дістанусь Денвера, нарешті зможу розслабитись. Вона була за кермом перші декілька годин, і на якомусь етапі вмовила мене відвідати стару церкву, наче ми якісь туристи, потім я сів за кермо, і хоча з мене поганенький водій, проїхав залишок Іліной-су, аж до Давенпорта, Айова, повз Рок-Айленд. І там уперше в житті я побачив мою улюблену річку Міссісіпі, пересохлу, в літньому тумані, з низькою водою, з протухлим смородом сирого тіла самої Америки, яку вона омиває. Рок-Айленд – залізничні колії, халабуди, маленький центр; через міст був Давенпорт, таке ж містечко, з запахом тирси на теплому середньозахідному сонці. Тут я вийшов, а жінка поїхала іншою дорогою до свого рідного містечка в Айові.
Сонце сідало. Я випив холодного пива і пройшовся до околиці міста, і це була довга прогулянка. Чоловіки їхали з роботи додому, на них були залізничні кепки, бейсбольні шапки, різноманітні капелюхи, і так само було у кожному містечку у післяробочу пору. Один тип мене підвіз на пагорб і залишив на самотньому перехресті на краю прерій. Там було прекрасно. Проїжджали лише фермерські авто; вони з підозрою дивились на мене і їхали далі; корови поверталися додому. Жодної вантажівки. Повз мене прошмигнуло декілька машин. Проїхав якийсь малий на «хот-роді» з шарфом у повітрі. Сонце цілком зайшло, і я стояв у фіолетовій пітьмі. Мені стало страшно. В айовських просторах не було жодного вогника; за мить мене вже ніхто не зможе розгледіти. На щастя, чоловік дорогою у Давенпорт підкинув мене до центру. І я опинився саме там, звідки починав.
Я посидів на автобусній зупинці й подумав. З'їв ще один яблучний пиріг з морозивом; це майже все, що я їв, поки їхав через країну, я знав, що це поживно і, звичайно ж, смачно. Я вирішив ризикнути. Після півгодинних спостережень за офіціанткою в кафе на автобусній станції я сів у автобус в центрі Давенпорта і поїхав на околицю міста, але цього разу на заправку. Тут гриміли величезні фури, бам, бам, і за пару хвилин одна загальмувала біля мене. Я побіг до неї, і душа моя кричала від щастя. І що то був за водій – велетенський дальнобійник з витріщеними очима і хрипким голосом, він гримав і гуркотів усілякими агрегатами і майже не звертав на мене уваги. Моя стомлена душа трішки відпочила, адже одна з найбільших проблем автостопу – це вимушеність говорити з нескінченною кількістю людей, треба запевняти їх, що вони не помилилися, підібравши вас, і навіть розважати їх, і все це страшенно дістає, КОЛИ плануєш проїхати всю дорогу і не зупинятися в готелях. Водій щось кричав, перекриваючи гуркіт дороги, я кричав у відповідь, і так ми розслабились. Він вів цю штуку аж до Айова-сіті та накрикував смішні історії про те, як він обходив закон щоразу, проїжджаючи місто з несправедливим обмеженням швидкості: «Ці бісові копи не зможуть мій зад піймати!» Щойно ми наблизились до Айова-сіті він побачив позаду іншу фуру, блимнув їй, зупинився, щоб я вискочив, що я і зробив, захопивши свою сумку, і нова фура, усвідомлюючи цей обмін, зупинилась біля мене, і за хвилину я вже сидів у іншому здоровенному таксі, готовий їхати сотні миль крізь ніч; я був такий щасливий! Новий дальнобійник виявився таким же божевільним, як і попередній, він кричав так само багато, і я мав лише відкинутися назад та їхати. Тепер я бачив Денвер, сяючий у далечі, як Земля Обітована, і там далеко під зорями, через прерії Айови і степи Небраски, я бачив величне марево Сан-Франциско, ніби діаманти серед ночі. Кілька годин він гнав щодуху й розказував історії, згодом, у містечку в Айові, де через кілька років нас із Діном зупинили через підозру в крадіжці кади-лака, він поспав декілька годин на своєму сидінні. Я теж спав, а потім пройшовся повз одинокі кам'яні стіни, де-не-де підсвічені ліхтарями, і там у кінці кожної вулиці таїлись прерії, а запах кукурудзи зачаровував, немов нічною росою.