![На дорозі [calibre 1.19.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/5/0/na-dorozi-calibre-1-19-0-download.jpg)
На дорозі [calibre 1.19.0]
- Автор: Керуак Джек
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: javalibre.com.ua
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «На дорозі [calibre 1.19.0]». Краткое содержание книги:
– Іншим словом, люба, нам треба зібратися з думками, ось що я маю на увазі, а то інакше все завжди буде в повітрі, та не буде у нас правдивих знань і викристалізу-ианих планів.
Потім я пішов.
Наступного тижня він зізнався Чаду Кінгу, що йому вкрай необхідно навчитися в того писати; Чад сказав, що я – письменник і йому слід звернутися за порадою саме до мене. Між тим Дін знайшов роботу на автостоянці, посварився з Мерілу в їхній квартирці у Хобокені – один Бог знає, як їх туди занесло, – і вона була настільки розлюченою та мстивою, що наплела поліції якусь брехливу скаргу, і Діну довелося звалити із Хобокена. Він не мав де жити. Він приїхав прямо в Патерсон, у Нью-Джерсі, де я мешкав зі своєю тіткою, і якось увечері, поки я щось студіював, у двері постукали, і там стояв Дін, кланяючись, часто шаркаючи ногами в темряві коридору, зі словами:
– Привіт, пам'ятаєш мене – Дін Моріарті? Я прийшов просити, щоб ти мене навчив, як треба писати.
– А де Мерілу? – запитав я, і Дін відповів, що, певно, попа десь вициганила пару доларів і повернулася в Ден-пер – «от шльондра!» Ну, коли так, то ми пішли випити мива, бо не могли вільно говорити, у присутності моєї тітки, яка сиділа у вітальні й читала газету. їй вистачило єдиного погляду на Діна, щоб вирішити, що він – божевільний.
У барі я казав Діну:
– Хай йому чорт, чувак, я дуже добре знаю, що ти не прийшов до мене лише для того, щоб стати письменником, •га й узагалі, ну що я насправді про все це знаю, крім того, що до цього треба братися з пристрастю наркомана на амфітамінах.
І він сказав:
– Так, звичайно, я добре розумію, що ти кажеш, і, між Іншим, усі ці проблеми я вже обдумував, але мені потрібна цілковита реалізація усіх цих факторів, а якщо треба буде залежати від шопенгауерівської дихотомії для будь-якого внутрішньо реалізованого… – і так далі, про речі, які я й сам не дуже розумів, а він тим більше. У ті дні він справді не знав, що казав; він був юним зеком, схибленим на звабливих перспективах стати справжнім інтелектуалом, і йому подобалось говорити особливим тоном та вживати мішанину особливих слів, які почув від «справжніх інтелектуалів», хоча він не був настільки наївним у всьому іншому, і йому знадобилося лише декілька місяців з Карло Марксом, аби бути в темі з усіма термінами й висловами. Втім, ми розуміли одне одного на іншому рівні божевілля, і я дозволив йому пожити в мене, доки він не знайде роботу, ми також вирішили колись поїхати на Захід. То була зима 1947-го.
Одного вечора Дін вечеряв у мене вдома, він уже мав роботу на автостоянці в Нью-Йорку і, нахилившись наді мною, поки я швиденько друкував, сказав:
– Давай, чувак, ці дівчата не будуть вічно чекати, швидше вже.
– Почекай хвилинку, я піду, лише закінчу цей розділ, – відповів я, адже це був один із найкращих розділів книжки. Потім я вдягнувся, і далі ми полетіли в Нью-Йорк зустрітися з якимись дівчатами. Поки ми їхали в автобусі, у дивній фосфоресцентній порожнечі лінкольн-ського тунелю, ми оперлись один на одного, махаючи руками, та збуджено кричали й розмовляли, і тут я почав доганяти, хто такий Дін. Він просто був молодим хлопцем, страшенно захопленим життям, і хоча й відсидів, та потрапив у тюрму лише через те, що хотів жити і спілкуватися з людьми, які б у іншому разі його ігнорували. Він і мене дурив, і я це знав (проживання, харчі та «уроки писання»), і він знав, що я знаю (на цьому й базувалися наші взаємини), але мені було все одно, і ми чудово знаходили спільну мову – без задирань і церемоній; ми бігали один біля одного, немов закохані. Я почав учитися в нього так само, як він, напевно, вчився у мене. Щодо моєї роботи він казав:
– Давай далі, все, що ти робиш, – чудове. – Він, коли я писав історії, заглядав через моє плече, вигукуючи: -Так! Правильно! Ого! Чувак! – Або: – Ох! – І витирав своє обличчя хустинкою. – Чувак, ого, так багато всього треба зробити, стільки речей написати! І як тільки почати все це переносити на папір і без якихось кручених забобонів і зацикленості на літературних приписах та страхах граматики…
– Все правильно, хлопче, ось ти й заговорив.
І я побачив якусь божественну блискавку, вона мерехтіла від його збудження і його видінь, які він описував таким скаженим потоком, що пасажири автобуса обертались, аби побачити цього «збудженого психа». На Заході він провів третину свого часу, граючи в більярд, третину в тюрмі, і ще третину в публічній бібліотеці. Можна було бачити, як він цілеспрямовано йшов зимовими вулицями, з непокритою головою, несучи книжки до більярдної, або як він залазив на дерева, щоб пробратися на горища приятелів, де проводив дні, читаючи та переховуючись від закону.