Хазяїн
- Автор: Карпенко-Карый Иван
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Хазяїн». Краткое содержание книги:
Карпенко-Карий виношував образи сільського мільйонера Терентія Пузиря та його оточення понад 10 років, з часу написання п'єси «Сто тисяч». Роботу над твором він завершив весною 1900 на хуторі Надія, названому так на честь першої дружини, Надії Тарковської. Прообразами головного героя п'єси, Терентія Пузиря, були українські підприємці на зразок Терещенків та Харитоненків, становлення яких відбувалося в умовах розвитку капіталізму в тодішній Російській імперії і на території України, зокрема.
Куртц. Еті — да! Я отвєчайт!
Пузир. То друга річ: не стане, то ви заплатите.
Куртц. Я заплатиль?! Еті — нікогда! Клим — шесний шабан, еті — да! А язик, еті — фі!
Пузир. Який язик?
Куртц (показує свій язик). Еті, еті — да! Язик работай — еті да! Ухо слухай, а голова не розсудов?.. Так бить не должно! Не надо слишіл, а надо відєл, еті — да!
Пузир. Ну годі, ідіть собі, Карло Карлович, і заспокойтесь. Нехай вже Клим зостається.
Куртц. Еті — да! Клим — нет, Карл Куртц — нєт! Куртц всі знайт, еті — да! Спецаліста мєсто скрозь находіл!
Пузир. Ну, годі вже!
Куртц. Так бить не должно! (Стає серед сцени, і показує язик.) Язик, еті — фі! Еті — паскудство! (Вийшов.)
ЯВА XI
Феноген і Пузир, а потім Ліхтаренко.
Пузир (до Феногена). Ну, що ти скажеш?
Феноген. Карло краде, а Клим помагає.
Пузир. Та всі крадуть, що й казать, кругом крадуть.
Феноген. Та ще ви Карла боїтесь, от він і верховодить.
Пузир. А де ти його візьмеш, такого шахмейстера?
Феноген. Ну то нехай краде?
Пузир. Чого ж нехай? Треба слідкувать. От Карло поїде на прийомну, а ти, Феноген, шатнись по отарах на провірку.
Входе Ліхтаренко.
Що ж це, Порфирій, у тебе крали пшеницю, як возили на вокзал?
Ліхтаренко. Може. Сто тисяч пудів пшениці здавали, двісті підвід возило, може, хто й вкрав.
Пузир. Цілий віз пшениці твій помішник Зозуля зсипав у Хаскеля.
Ліхтаренко. Де ж таки! Лантух-два — то може; а віз — то брехня! Не вірте!
Пузир. А чого ж ти дивишся?
Ліхтаренко. Щоб не крали!.. І на вокзалі здано сто тисяч пудів — вірно!
Пузир. То лишню наважили в амбарі?
Ліхтаренко. Може, який лантух або два — то буває; де ж ви бачили, щоб у великій економії ніхто нічого не вкрав. Та хоч би у мене сто очей було, то й то не встережеш!
Пузир. Так, по-твойому, нехай крадуть?
Ліхтаренко. Я цього не кажу, всі крадуть по-свойому, та без того і не можна, Терентій Гаврилович! І розсиплеться, і загубиться, і вкрадуть яку малезну…
Пузир. З тобою сам чорт не зговорить. Я тобі образи, а ти мені луб'я! То нехай крадуть, питаю тебе? За віщо ж я тобі жалування платю?
Ліхтаренко. А за тих сто тисяч пудів пшениці, що я здав на вокзалі, а ви гроші взяли!
Пузир. Тьфу на твою голову! Чи ти одурів, чи чорт тебе напав?
Ліхтаренко. Терентій Гаврилович, ви тілько не гнівайтесь, а розсудіть гарненько. Будемо так говорить: ви мені дасте великий шматок сала, щоб я його одніс у комору! Я візьму те сало голими руками, і однесу сало в комору, і покладу: сало ваше ціле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову — яка ж вам від цього шкода?
Пузир. Іди собі к чорту, бо ти наважився мене гнівить!
Ліхтаренко. Щасливі оставайтесь! (Іде.)
Пузир. А Зозулю зараз розщитать! Хатнього злодія не встережешся! Сьогодні він тілько голову помастить, а завтра чоботи, а післязавтра й сало візьме!
Ліхтаренко. Воля ваша. (Пішов.)
ЯВА XII
Пузир і Феноген.
Феноген. От чоловік! І риби наловить, і ніг не замоче!
Пузир. Я знаю, що він більше всіх краде, та зате і мені велику користь дає!
Феноген. Ось газети і листи з вокзала привезли.
Пузир (бере листи). Поклади газети на столі, увечері Соня прочитає. (Чита лист.) Феноген, ти знаєш Чоботового сина, Василя?
Феноген. Бачив. Бова Королевич[6]!
Пузир. Старий просить дозволу сватать Соню.
Феноген. Перше спитайте Соню.
Пузир. Що ти мелеш, з якої речі? Сам кажеш, що Бова Королевич, до того один у батька, а батько хазяїн на всю округу… Якого ж їй жениха?!
Феноген. А може, у неї є на прикметі!
Пузир. Пройдисвіт! Так буде, як я хочу!
Феноген. Ой, це вам не Катя, та мовчала до смерті, а Соня…
Пузир. Ет, дурощі! (Читає.) Феногенушка! (Встає.) Знай наших! Получив орден Станіслава другої степені на шию[7] — а?
6
Бова Королевич — персонаж російської казки про доблесного лицаря Бову Гвідоновича.
7
Получив орден Станіслава другої степені на шию… — Колишній польський орден святого Станіслава в 1815 р. з’єднаний з орденами Російської імперії, в 1831 р. під назвою імператорського і царського остаточно ввійшов до числа російських орденів. Він мав три ступені. Перший ступінь з 1855 р. давав право потомственого дворянства.