Щоденник Фокса Міккі
- Автор: Черный Саша
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-66-1
- Переводчик: Марьяна Савка
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Щоденник Фокса Міккі». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-2909-66-1
Ілюстрації © Наталя Ярова, 2011
Український переклад © Мар’яна Савка, 2011
© Видавництво Старого Лева, 2011
Над віконцем у стелі пролітають горобці — вони достоту миші, лише з крильцями. «Чи-чи-чирк!» — «Доброго ранку, сіль ву пле!»
Відтак вітаюся зі старою Зіниною лялькою. У неї сухоти*, і вона лежить у запилюженій дірявій ванні, задерши п’ятки догори. Я її перевернув, щоб усе було пристойно… Поговорив з нею про Зіну. Так, звичайно, серце дівчинки — кульбабка. Забула ляльку, забула Міккі. А потім у неї з’явиться донька, і все почнеться спочатку… нова донька, нова лялька, новий песик. Апчхи! Яка тут пилюка!
Обнюхав розбиту люстру, лизнув гумового песика — у бідолахи в животі діра… розірвав у клапті собачу нагайку…
«І нудно, і сумно, і нікому лапу потиснути!»…
Якби я мав більше сили, то відсунув би стару ванну і влаштував би собі на горищі кімнату.
Під ушкоджений диван підсунув би собі письмовий стіл. Він похилий — дуже зручно писати!
Вбиральню влаштую на даху. Це й «гігієнічно», і приємно. Залазитиму, як матрос, по драбинці в слухове віконце.
А намордник свій пожбурю в комин! Апчхи!.. Чхнув — отже, так і буде.
Овва! На шосе екіпаж…
Чий? Чий? Чий? И-и-и! Зіна приїха…
Вже третій тиждень живу в Парижі, — рю д’Ассомпсіон (Успенська вулиця), дім 16. Третій поверх, праворуч.
Ви б мене і не впізнали: лежу біля каміна на подушечці, немов порцелянова кицька. Пахне від мене бузковим милом, збоку зелена краватка. На нашийнику — срібна візитна картка з адресою… Якби я умів говорити, поцупив би франк і купив би собі манжетки.
Зіна в школі… На сусідньому балконі сидить препаскудна собачка.
У вухах пакля, на очах пакля, на губах пакля. Взагалі, якась сльозлива муфта*, подерта ганчірка, собача сліпа кишка, пискляве дрантя! І знаєте, як її звати? Джо-кон-да… Морда ти, морда ти тухла!
Коли нікого на балконі нема, я беруся її дражнити. Ух, як приємно! Стаю до неї задом і починаю дриґати задньою лапою; п’ять хвилин дриґаю. Ах, яку істерику вона закочує! Наче кіт під автомобілем…
— Яй-яй-яй! Уй-уй-у-о-о! Ай-ай-ай-є!..
Клубком вкочується її господиня, така ж коротенька, волохатенька, пузатенька, живіт на бігу застібає, і, Боже мій, чого вона лишень не говорить:
— Дитинко моя, пу-пу-пу-пусику! Хто тебе зоби-би-би-див? Бідні мої оченяточка! Чудесні мої лапочки! Золотий, дорогий хвостичок!..
А я в кімнату зі свого балкона сховаюся, наче мене й на світі нема, на килимі катуляюся і лапами б’ю себе по носі. Це я так сміюся.
Внизу, вгорі, справа, зліва грають на піаніно. Я би їм усім на лапи намордники надів! Зіна в школі. І навіщо дівчинці так багато вчитися? Все одно виросте, остриже коси і буде на кушетці цілими днями валятися. Я цю породу знаю.
Учора зі садиби приїздив садівник. Привіз яблука і яйця. Найкращі відібрав для кухарки (знаємо, знаємо!), а гірші — для Зіниних батьків. Зрозумійте людей: носять окуляри, носять пенсне, а нічого в себе під носом не бачать…
Прокрався в передпокій, став на стільчик і запхав йому в кишеню пальта риб’ячих тельбухів... Хай знає!
Був із Зіною в сінема*. Дуже схвильований. Як це, як це може бути, щоб люди, автомобілі, діти і поліцейські бігали по полотні?! І чому всі сірі, чорні та білі? Куди пощезали всі кольори? І чому всі ворушать губами, а слів не чути?.. Я бачив на горищі в коробочці засушених метеликів, але, по-перше, вони не ворушилися, а по-друге, вони були різнокольорові…
Ось, Міккі, ти й дурник, а ще думав, ти все розумієш!
Вистава була дурна: він закохався в неї і поїхав на автомобілі до банку. Вона також закохалася в нього, але вийшла заміж за його друга. І поїхала на автомобілі до моря з третім. Потім була пожежа і землетрус у ванній кімнаті. І хитавиця на пароплаві. І мурин* прокрався до них в каюту. А потім усі помирилися…
Ні, собача любов розумніша і вища!
Неодмінно треба винайти сінема для собак. Це ж безсовісно — все для людей: і газети, і перегони, і карти. І нічого для собак.
Нехай водять нас хоч раз на тиждень, а ми, склавши лапи, будемо культурно насолоджуватися.
«Чужа костомаха»… «Похорон самотнього мопса»… «Пудель Боб надув м’ясника» (для цуценят будь-якої статі)… «Сни старого дога»… «Сенбернар рятує замерзлу дівчинку» (для літніх болонок)… «Поліцейський пес Фукс присоромлює Пінкертона» (для дітей і для собак).
Еге ж, скільки тем, Міккі!.. Ти би писав собачі сценарії і ні в кому не мав потреби…
Новий віршик:
На каштанах надулись бруньки, —
Отже, скоро весна.