Про життя
- Автор: Калина Оксана
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Про життя». Краткое содержание книги:
Книга Оксани Калина «Про життя» — це збірка коротких новел про повсякдення, яким живе кожен з нас. А в тому повсякденні — і любов, і ненависть, і гіркота, і страх, і радість, і біль. А головне — надія.
— Не важливо, де я був, Таню, — сказав Андрій, намагаючись, щоб голос звучав якомога лагідніше, — питання в тому, як ми будемо жити далі?
— Як?! — аж звилась Тетяна, — в моєму ж власному домі ти мені нерви тріпаєш і ще й питаєш, як ми будемо далі жити?
Андрій посміхнувся кутиком вуст. От ми й знову почали з того, на чому зупинилися. Господи, як же йому остогидли оці вічні перетягування ковдри на предмет «хто в домі хазяїн». Андрій часто уявляв собі таку картину: він, втомлений, приходить додому, його зустрічає усміхнена дружина, підносить чашку кави (не швиргицькає через весь стіл окріп прямо на коліна), розпитує, як минув день, обнімає за плечі… Йому тепло, спокійно і затишно. Більше нічого не потрібно. І нікуди не хочеться тікати з дому. Як давно це було… І чи було взагалі?…
Трохи щастя
— Дурепа, якої ще в світі пошукати! — сказала Лесі сестра Інна і покрутила пальцем біля скроні.
— Приймається, — згодилась Леся, бо сестра була права на всі сто відсотків.
— І що ти собі думаєш? — Інна дуже любила Лесю, молодшу за неї на десять років, власне, вона її, як то кажуть, виховала «власними руками» доки мама бігала по роботах, в пошуках зайвої копійки, але зараз готова була її вбити.
— Не знаю, — Леся розвела руками, — нічого не знаю. Просто я зараз щаслива. Можна я хоч деякий час побуду щасливою? — вона весело підморгнула сестрі.
Інна в усі очі дивилась на Лесю. Та дуже змінилась. В чому саме виявлялись ці зміни визначити було важко, але сестра стала інакшою. Красивішою? Молодшою? Веселішою? Ні, не це, хоча і це також. Вільнішою — нарешті зрозуміла Інна. Раніше Леся, від природи жвава і весела, ніби примусово зачинялася від всіх, заганяючи свої почуття в найпотаємніші кутики душі. А тут знову стала сама собою: величезні блакитні очі сяяли, ніби яскраві зорі і навіть волосся, здавалось, ще вогненніше палахкотить на сонці. Інна знала, що Леся не дуже щаслива сімейному житті, хоча в родині у неї був абсолютний порядок. Як так може бути? А от може! Чудовий чоловік, прекрасні, виховані діти, вдома порядок, лад і спокій. А сестра нещасна. Інні це дуже боліло, бо Леся була їй, власне, як ще одна дитина. Раніше вона частенько чіплялась до сестри:
— Лесько, дурепо ти набита, ну скажи, чого тобі не вистачає? Таж Сергій тебе обожнює, ні разу ні на кого й не глянув і не гляне — це я тобі відповідально заявляю. З жиру бісишся?
Леся тільки винувато знизувала плечима.
— Не знаю, Інно. От не стикується щось на рівні клітин крові і все тут. Нічого не можу зробити. Але ти не переживай, я ж в тебе розумниця. Все буде до ладу, ось побачиш.
Все було до ладу аж цілих 12 років, і тут на тобі — Леська зізналась, що в неї з'явився інший. Інна бачила, що це серйозно.
— Хто він? — напустивши на себе суворості випитувала вона сестру.
— Хтось! — дзвінко сміючись відповідала Леся. Вона знала, що Інна її ніколи не видасть, у них існувала сімейна порука. Сестринська мафія, одним словом.
— І що ти тепер думаєш робити? — допитувалась Інна.
— А все уже зроблено! — сміялась Леся.
— От безсоромниця! — і собі посміхнулась Інна, — та все ж, Лесько, що буде далі?
— А не знаю! І знати не хочу! — знизала та плечима, — я просто хочу хоч трохи побути щасливою!
Зверхзадача
— Знаєш, яке основне завдання жінки? — якось спитала подруга Ольга, загадково блиснувши карими очима.
— Народити і виховати дітей, — сказала я.
— Само собою, — згодилась вона, — а ще?
Думала я думала, та так і не додумалась, щоб їй відповісти.
— Темнота! — зневажливо махнувши рукою сказала Ольга.
— А ну ж давай, просвіти мене.
— Голо-о-о-вне за-а-а-авдання жі-і-і-нки, — манірно розтягуючи слова, сказала подруга, — бути красивою і говорити чоловіку, що він молодець.
— Це ж звідки ти почерпнула таку мудрість? — здивувалась я.
— З Фейсбука, — відповіла Ольга.
Вона нещодавно добряче підсіла на соціальні мережі, і як тільки видавалась вільна хвилинка, «фейсбучила», та «контачила».
— А, — розчаровано сказала я, — знайшла звідкіля мудрості брати.
— Багато ти розумієш! — образилась подруга, — краще б задумалась, над тим, що я тобі сказала.
— Фейсбук сказав, — уточнила я.
— Добре, Фейсбук, — згодилась Ольга, — але згадай: коли ти останній раз своєму чоловіку казала щось гарне?
Я задумалась. Дуже сильно задумалась.
— Ага, не пам’ятаєш! — урочисто, наче знаходилась на церемонії укладання шлюбу, заявила подруга, — а у чоловіків, між інших, від гарних слів крила ростуть.