Вибрані твори

Я не думаю, що це поняття можна прикладати до шістдесятників. Ми обрали дорогу нонконформізму в країні примусового вислужництва, і це не могло закінчитися добром. Але це був усе ж таки в мирний період майже легальний шлях боротьби, головно з цензурою і на полі культури. Правда, що на полі замінованому, яке нам призначено пройти.

А ті люди з гаслом «Або волю здобути, або дома не бути» йшли проти сили в умовах війни. Вони йшли на героїчну смерть, щоб дати приклад безстрашності та офіри.

Цього героїзму також не можна рівняти з відвагою на полі бою, бо там людина поставлена в ситуацію, яка сама диктує наступні кроки, і часто не дає іншого вибору.

В образі Олени Теліги ми бачимо єдність слова і чину, а це і є мірою людської справжності. Коли військовий пілот Антуан де Сент-Екзюпері утверджував обов’язок участі у війні як умову, що дає йому право говорити і писати як громадянинові загроженої Франції, то одважна українка йшла ще далі: вона несла себе в офіру, вслухаючись в містичний клич свободи. Жити для визволення Батьківщини, творити для відродження її духу і покласти життя на вівтар — це був той «похмурий і прекрасний берег», що її манив.

Однак не можна усього зводити до її романтичної натури. Навряд чи ця сильна натура засвітилася б так в умовах комфортного дитинства в Петербурзі.

Такі натури шукають великого плавання, високих і певних цілей. А здавен відомо, що немає шляхетнішої мети над боротьбу за національне визволення свого народу. На тій високій дорозі вона зустрічається з такими духовно спорідненими постатями, як Олена Пчілка і Леся Українка, а також з сучасниками, які єдналися навколо «Вістника». Отже, спочатку було слово... Але для вчителів і в кінці було слово.