Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919
- Автор: Капустянский Николай
- Год: 1946
- Язык: украинский
- Год: UNRRA Team 1066
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919». Краткое содержание книги:
Всі ці діячі виховання мали австрійське, і звикли шляхом довгої, упертої боротьби допоминатися бодай невеличких результатів і йти крок за кроком. Тому реформи провадились обережно, а іноді навіть не поспіваючи за темпом життя (земельне питання). Було залишено в повному складі австрійський адміністративний механізм (апарат), що на перших порах було безумовно доцільним. Одначе, не введено відповідних коректив.
Треба зауважити, що Галицький Уряд здавав собі справу в оцінці ролі армії, і найперші турботи присвячував своєму військові.
Галицький нарід не був розбещений революційними гаслами, а в істоті своїй – він слухняний, смирний і навіть затурканий, але національно свідомий.
Інтелігенція не мала утопічних мрій ощасливити весь світ марою соц. революції, вона поставила собі реальне завдання – здобути власну державу й з'єднати її, як поведеться, з старшим братом – Великою Україною. Народні маси й інтелігенція йшли поруч, один одного підтримуючи й борючися спільним фронтом. підпомагало тому національне, однакове виховання й освіта галичан, чого бракувало наддніпряндям, де виховання інтелігенції і селянства було різне через значне омосковлення першої. Тут усі – від селянина до професора – гостро відчувають свого головного соціяльного й національного ворога – поляка.
На жаль, галицькі поляки не гасили полум'я взаємної ворожнечі, а підливали в нього олії, забуваючи, що це – свій брат-слов'янин, і він теж має право порядкувати в своїй хаті. Треба зазначити, що й більш помірковані поляки з Конгресувки й Познані не стримували шовінізму галицьких поляків, не думаючи про те, що треба з галицьким народом найти спільну мову. Шляхи ж для молодої Польської Республіки й Східньої Галичини, а особливо Української Держави, в багатьох випадках ішли рядом. Тому бажання вирватися спід «панської опіки» властиве всій нації і об'єднювало різні верстви галицького суспільства. Ця єдність давала велику опору урядові.
Що ж торкається до Сходу, то тут були різні ідейні варіянти. Активніші діячі молодшої формації спочатку ревно прямували до ідеї Соборної України, і своє бажання здійснили легіонами, а потім і злукою. В дальшому і вони трохи зневірилися в силі національно-державного руху та організаційного хисту наддніпрянців, але перехід за Збруч ГА є незаперечним доказом сили й живучости ідеї Соборної України.
Частина старшого покоління (москвофільство) тяглося безпосередньо до сильної Москви – автономія чи федерація з нею, і за її допомогою сподівалося відірватися від Польщі. Бачимо, що загальна тяга шукати порятунку на Сході від утиску галицьких поляків є фактом. Була ще течія – орієнтуватися безпосередньо на окцидент.
Отже, Уряд Петрушевича спирався на активну підтримку свого народу і мав з ним один державний напрямок. Розбіжності думки між селянством та інтелігенцією і Урядом не було.
Правда, пізніше відокремилася явно демагогічна невеличка течія з буковинцем с.-д. Безпалком і галичанином Вітиком на чолі; вона не знайшла у себе сприятливого грунту й приєдналася до Уряду УНР, де тільки роздмухувала ворожнечу до Галицького Уряду й загострювала взаємні непорозуміння між двома урядами.
Загальний ворог усім добре відомий. Порятунок – так чи інакше – на Сході: Київ – Москва. А в сучасний момент спертися на Антанту. В своїх національних і соціяльних домаганнях загалом галичани були тверезим народом і були далекі від максималізму. Безумовно, й у Галицькому Уряді були свої хиби й болячки: дрібничковість, провінціоналізм, відсутність широких перспектив, деяка самопевність, зарозумілість і презирство до діячів Наддніпрянщини, слабе знання соціяльно-революційних рухів, брак знаючих діячів на деяких відповідальних ролях та інше. Але це, покищо, не дуже шкідливо відбивалося на державній праці.
Висновки.
Отже, умови для праці в Галицькому Уряді, який мав глибоке коріння в населенні, були значно сприятливіші, ніж у Наддніпрянського, бо цьому доводилося провадити свою діяльність у загостренїй, революційній атмосфері боротьби партій і за різних орієнтацій населення Великої України. Все це зв'язувало руки Голові Директорії; йому було важко твердо й непохитно направляти державну керму, за слабої національно-державницької свідомости мас.
Перебування двох різноманітних урядів на терені Великої України, без належної доброзичливости й бажання для користи справи йти назустріч один одному, мусіло викликати надалі різні непорозуміння й шкодило справі. Здається, треба було реорганізувати Уряд УНР і ввести в його склад представників різних політичних течій і створити національно-демократичний фронт (коаліційний кабінет). Такий кабінет, на нашу думку, знайшов би шляхи до порозуміння з демократичним, але з несоціялістичним урядом Галичини, на який спирався доктор Петрушевич.