Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Як природний і неминучий наслідок цих обурливих заходів серед солдат і робітників наростає невдоволення. З години на годину окремі частини військ можуть виступити на вулицю, щоб припинить цю контрреволюційну роботу. Ми вимагаємо негайного скликання Виконавчого К-ту і запровадження в Києві свободи зборів, переміщення і агітацій. Палац має бути очищений від юнкерів і прапорщиків. Всі пани, які віддали розпорядження, що суперечать законам революції, повинні бути негайно заарештовані і передані революційному суду робітників і солдатів.
У випадку, якщо Вик. К-т відмовиться прийняти відповідні заходи, ми не можемо поручитися за спокій в Києві і знімаємо з себе відповідальність за можливе кровопролиття»257.
У документі привертає увагу кілька моментів. По-перше, він був підготовлений і внесений до виконкому Київської Ради робітничих депутатів 5 липня, коли нічні події ще не були відомі членам комітету РСДРП(б) і на них немає жодного посилання. По-друге, генеральна спрямованість документа — засудження військових властей, лідерів меншовицько-есерівської Ради за вчинені й обіцяні кроки проти більшовиків. В «Голосе социал-демократа» документ опублікований під назвою «Збройний виступ контрреволюціонерів».
В умовах виступу полуботківців ультимативні вимоги більшовиків справили певне враження на членів виконкому Ради робітничих депутатів. Виконком ухвалив негайно звільнити заарештованих членів комітету, (що без затримки було здійснено) і обрав трійку (двоє більшовиків і меншовика) для розслідування інциденту258. Було також ухвалено рішення про тимчасову заборону вуличних мітингів і зборів259.
У відозві до населення, підписаній Виконкомами Рад робітничих і військових депутатів, комітетами більшовиків, меншовиків, есерів, Бунду, УСДРП, київською групою соціал-демократів Польщі і Литви зазначалося, що «темні сили намагаються використати народну нужду, породжену кривавою війною і загальною розрухою в державі… В крові народній, в розгромі і розрусі бажають вони загубити справу революції і повернути владу старим насильникам». Відозва, закінчувалась закликом не допускати «жодних самочинних виступів, здатних зіграти на руку контрреволюції»260.
Коли до виконкому надійшли відомості, що полуботківці оточили майстерні і склади «Арсеналу», а усюди виставлені посилені караули юнкерів, обрана виконкомом трійка направилась до «Арсеналу».
Є. Бош згадує: «Біля запертих воріт складів зі зброєю скупчилось чоловік 30–40 неймовірно обідраних людей, які щось вигукували, більшою мірою неозброєних. її оточили з вулиці, але не з боку будівлі, чоловік 25 добре озброєних юнкерів, що спокійно спостерігали за обідранцями. Коли ми під»їхали, все відразу замовкло, юнкери запобіжливо пропустили нас до «повсталих». На наші питання «повстанці» деякий час нічого не відповідали, потім почулись окремі вигуки «Чого говорити, бери зброю». Але тут з їх же рядів пролунали голоси протесту: «Досить кричати, це члени виконкому Ради робітничих депутатів». Із плутаних відповідей кінець кінцем з’ясувалось, що вони 3 дні сидять без хліба і що прийшли до них ввечері «люди» і стали кликати «йти в місто, там дадуть хліба і обмундирування»261.
Досить просто, дещо примітивно і навіть з певним елементом сумного комізму, та врешті-решт (і це головне) ефективно ситуацію біля «Арсеналу» вдалося розрядити. «Поспостерігавши деякий час, як чоловік 150 полуботківців, що розташувались біля «Арсеналу», начебто для обстрілу, боязно нерішуче вичікують і боязно озираються по боках, товариші з осередку (більшовиків) вийшли непомітно і розсипались в рядах полуботківців, де повели дружні розпитування і розмови. Зібравши достатні відомості, вони повернулись до «Арсеналу» і запропонували робітникам відкрити ворота і накормити «повстанців», через те, що вони жодної небезпеки для «Арсенала» не становлять і все говорять одне: «Хліба не дають. З дні не їли». І коли члени виконкому Ради робітничих депутатів приїхали до Арсеналу[6], там уже все було ліквідовано, частина розійшлась, а частина мирно жувала хліб, запиваючи окропом. До вечора вся комедія припинилася: полуботківці пішли спокійно в казарми, посилені наряди юнкерів були зняті»262.
6
Це було, очевидно, між 14.30 і 15 годинами, оскільки з Маріїнського палацу комісія виїхала о 14 годині 30 хвилин (Робітнича газета. — Липень 1917 р.).