Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

У відозві до населення, підписаній Виконкомами Рад робітничих і військових депутатів, комітетами більшовиків, меншовиків, есерів, Бунду, УСДРП, київською групою соціал-демократів Польщі і Литви зазначалося, що «темні сили намагаються використати народну нужду, породжену кривавою війною і загальною розрухою в державі… В крові народній, в розгромі і розрусі бажають вони загубити справу революції і повернути владу старим насильникам». Відозва, закінчувалась закликом не допускати «жодних самочинних виступів, здатних зіграти на руку контрреволюції»260.

Коли до виконкому надійшли відомості, що полуботківці оточили майстерні і склади «Арсеналу», а усюди виставлені посилені караули юнкерів, обрана виконкомом трійка направилась до «Арсеналу».

Є. Бош згадує: «Біля запертих воріт складів зі зброєю скупчилось чоловік 30–40 неймовірно обідраних людей, які щось вигукували, більшою мірою неозброєних. її оточили з вулиці, але не з боку будівлі, чоловік 25 добре озброєних юнкерів, що спокійно спостерігали за обідранцями. Коли ми під»їхали, все відразу замовкло, юнкери запобіжливо пропустили нас до «повсталих». На наші питання «повстанці» деякий час нічого не відповідали, потім почулись окремі вигуки «Чого говорити, бери зброю». Але тут з їх же рядів пролунали голоси протесту: «Досить кричати, це члени виконкому Ради робітничих депутатів». Із плутаних відповідей кінець кінцем з’ясувалось, що вони 3 дні сидять без хліба і що прийшли до них ввечері «люди» і стали кликати «йти в місто, там дадуть хліба і обмундирування»261.

Досить просто, дещо примітивно і навіть з певним елементом сумного комізму, та врешті-решт (і це головне) ефективно ситуацію біля «Арсеналу» вдалося розрядити. «Поспостерігавши деякий час, як чоловік 150 полуботківців, що розташувались біля «Арсеналу», начебто для обстрілу, боязно нерішуче вичікують і боязно озираються по боках, товариші з осередку (більшовиків) вийшли непомітно і розсипались в рядах полуботківців, де повели дружні розпитування і розмови. Зібравши достатні відомості, вони повернулись до «Арсеналу» і запропонували робітникам відкрити ворота і накормити «повстанців», через те, що вони жодної небезпеки для «Арсенала» не становлять і все говорять одне: «Хліба не дають. З дні не їли». І коли члени виконкому Ради робітничих депутатів приїхали до Арсеналу[6], там уже все було ліквідовано, частина розійшлась, а частина мирно жувала хліб, запиваючи окропом. До вечора вся комедія припинилася: полуботківці пішли спокійно в казарми, посилені наряди юнкерів були зняті»262.