Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Проходячи повз будинок Педагогічного музею, полуботківці вигукували: «Слава Українській Центральній Раді!»246.
Різною була реакція політичних кіл на розвиток кризи в Києві. Мабуть, найбільш поінформованою про настрої полуботківців, їхні можливі дії була Центральна Рада, Український Генеральний військовий комітет. В приміщенні Української Ради скликано екстрену нараду Генерального секретаріату за участю членів УГВК, коменданта міста генерала Цицовича, якого повсталі досить швидко звільнили з-під арешту, начальника штабу Київської військової округи, а також представника полуботківців — командира полку, прапорщика Романенка. В результаті командир повсталих дав згоду передати всі караули, зайняті полуботківцями, полку ім. Б. Хмельницького247.
Засідання в Генеральному секретаріаті відбувалося уже після одержання інформації про розстріл демонстрації в Петрограді і зосередження влади в руках Тимчасового уряду. Безумовно, це не могло не вплинути на зміст рішення. Операція ж зі «зміною караулів» була, очевидно, найбезболіснішою і водночас давала Центральній Раді можливість наступного маневрування, більше того, нагромадження політичного капіталу за будь-якого варіанту розвитку подій.
В офіційному повідомленні «Робітничної газети» позиція і дії Центральної Ради знайшли таке висвітлення: «Коли про події довідались У. Ц. Рада і Генер. Військ. Комітет, вони негайно ж вжили всіх заходів, щоби встановити у місті спокій і порядок.
Був викликаний полк ім. Хмельницького і за його допомогою вже на 1-шу год. дня було знято всі караули полуботківців і припинено всякі непорядки у місті. Майже ніде полуботківці не робили опору, лише при видаленню їх з вещевих складів і арсеналу виникли сутички й дійшло до вжиття зброї. Є поранені й вбиті з тої й з другої сторони. Витісняли тут полуботківців юнкери»248.
Участь членів Центральної Ради і УГВК у агітації серед полуботківців здебільшого була ефективною. Газета так передає один з епізодів: «Члени Ради вступають в розмову з солдатами. Український військовий депутат прап. Герасименко звертається до сотні з короткою промовою і запитує, чи довіряють вони Центральній Раді? «Віримо!» дружно одповідають солдати і погоджуються йти назад в свої казарми»249.
Дії Центральної Ради і Штабу Київської військової округи координувались. Ще о 10 годині ранку на нараді представників Генерального секретаріату Центральної Ради і командування КВО було досягнуто угоди, згідно якої полковник Ю. Капкан відмінив наказ про зосередження в своїх руках повноти влади і зобов’язав всі військові частини підкорятись розпорядженням командуючого округом250.
Мабуть, вперше дійшли не просто згоди, а такої єдності поглядів і дій, коли керівництво операціями довірили представнику УГВК. Виконуючий обов’язки головного начальника Київської військової округи генерал-лейтенант Трегубов (Оберучева, як відзначалось вище, в Києві на той час не було) видав такий наказ по Київському гарнізону: «Члену Українського Генер. Військ. Комітету, що состоїть при Центральній Раді, Генерального штабу ген. — майору Кондратовичу доручаю за згодою У.Ц.Р. встановити порушений в деяких частинах гарнізону м. Києва порядок. В разі потреби звертатись до коменданта за нарядом війська. 5 липня 1917 р. ген. — лейт. Трегубов»251.
Не можна відкинути і свідомого прагнення начальства штабу КВО якомога більше «задіяти» в придушенні виступу полуботківців УГВК. Адже саме 5 липня в «Робітничій газеті» з’явилась стаття «Військовий Генеральний Комітет» за підписом «Д. А.», що своєрідно тлумачила положення 2-го Універсалу, в якому не було згадки про Генеральний військовий комітет, а йшлося лише про представництво Центральної Ради у різних вищих військових інстанціях з метою комплектування окремих українських частин. «Отже ясно, — зазначалося в публікації,— що завданням Генерального Комітету має бути комплектування українських частин, значить, організація їх і тільки. Права і обов’язки командування до Генерального Комітету не належать. Міністри, що вели переговори з Ц. Р., рішуче побачили порушення єдності армії в уділенню Генеральному Комітетові права командування.