![95-16 [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/5/8/95-16-uk-download.jpg)
95-16 [uk]
- Автор: Рудский Ян
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Б. Дащенко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «95-16 [uk]». Краткое содержание книги:
По-різному склалося життя трьох колишніх в’язнів. Траубе і Джонсон лишаються в Західній Німеччині, Шель повертається на батьківщину і стає кореспондентом однієї з польських газет. Але всіх їх так чи інакше зв’язує минуле.
Одержавши від Траубе листа з проханням про допомогу. Шель їде в ФРН, але друга вже не застає: Леон Траубе гине. Обставини його смерті викликають у Шеля сумнів. Крок за кроком журналіст розплутує нитку і робить несподіване відкриття…
— А ти не боїшся, що інспектор Грубер може тобі зашкодити?
— Він нічого не знає. Міг зашкодити докторові Менке… Але я знайду спосіб попередити його, що краще тримати язика за зубами.
— А Візнер?
— Службист! — Джонсон іронічно скривився. — Навіть коли б він щось запідозрив, то воліє не наражатися на небезпеку.
— Словом, прокурор Пауль Джонсон. з Гроссвізена після двох убивств лишився чистий і матиме змогу й надалі піклуватися — за плату, звісно, — про своїх націстських підопічних.
— Маєш рацію. А на тих, що намагатимуться нам шкодити, завжди знайдемо управу.
— Дуже вдячний тобі, Пауль, за таку щиру розмову… Сьогодні 17 вересня, — кинув Шель байдуже, — отже, через три дні я буду вдома.
— Сьогодні 16 вересня, — поправив Джонсон.
— Справді! П’ятниця, 16 вересня 1960 року. Вітай од мене Кароліну.
— Щасливої дороги, Джоне, — Джонсон подав йому руку.
Шель на якусь мить завагався, але теж подав американцеві руку і провів його до дверей. Хвилину прислухався і, впевнившись, що гість уже на вулиці, вийняв магнітофон з-під ліжка. Квапливо перекрутив стрічку, натиснув гудзик, на якому стояло «ЗВУК». З гучномовця полинув тихий шум і тріск, схожий на рипіння пружин. Шель покрутив ручку підсилювача. Раптом на всю кімнату пролунав жіночий голос: «Добридень, пане прокуроре! Я принесла чай». Журналіст притишив звук. «Пані Гекль ділова жінка», — почув трохи змінений власний голос. Схилившись над магнітофоном, він не звернув уваги на шарудіння біля дверей. Коли в двері постукали, він підхопився і в першу мить не знав, що робити. Опам’ятавшись, хутенько натиснув клавіш «стоп», закрив кришку магнітофона і заквапився до дверей.
— Хто там? — голосно гукнув Шель.
— Це я.
Журналіст пізнав фрау Гекль.
— Одну хвилинку, я саме одягаюся.
Він штовхнув магнітофон під ліжко, швидко зняв піджак і, розв’язавши галстук, підійшов до дверей.
Хазяйка обвела кімнату неспокійним поглядом. Не помітивши нічого підозрілого, оглянула Шеля, що зав’язував краватку.
— Переодягався. Скоро їду.
— Ах, шкода, — зітхнула жінка. — Не знаю, чи знайду нового квартиранта. — Фрау Гекль прибрала чашки і, щось мимрячи, вийшла.
Шель знову вийняв магнітофон, прослухав стрічку до кінця і, задоволений виразним записом, почав збирати та упаковувати речі. Потім зняв тимчасові проводи, зробив усе, як було раніше, і вийшов з кімнати.
Сплативши по рахунку, попрощався з хазяйкою і рушив до магазину, в якому брав напрокат магнітофон.
— Уже? — привітав його задоволений продавець. — Це справді дуже швидко. Сподіваюся, магнітофон склав іспит?
— Відмінно, — запевнив Шель. — Проте у мене є ще одне прохання до вас. Я записав коротеньку розмову з мешканцями табору на Веберштрасе. Ці записи будуть потрібні для радіопередачі. Щоб надати відтінок автентичності, а також підкреслити послужливість вашої фірми, я прошу вас сказати в мікрофон кілька слів. Наприклад: моє прізвище таке й таке, працюю там і там. Дня 16 вересня я віддав напрокат Янові Шелю магнітофон, який одержав назад того ж самого дня.
Молодий чоловік охоче погодився.
— Це буде передано по радіо? — спитав він.
— Думаю, що буде.
— О, це чудова реклама для нашої фірми!
Настроївши апарат для запису, Шель сказав:
— Дуже прошу вас підтвердити одержання магнітофона, взятого напрокат у вашій фірмі.
Продавець двічі кашлянув і голосно мовив:
— Мене звуть Вернер Менцль. Працюю в електротехнічній фірмі «Гоерлігер» в Гроссвізені. Пан Ян Шель взяв у нас напрокат 16 вересня 1960 року близько десятої години тридцяти хвилин магнітофон з стрічкою і повернув його через дві години.
— Щиро дякую, — сказав Шель і вимкнув апарат. — І, нарешті, останнє: я хотів би купити ще одну стрічку і переписати на неї цю програму. Напевно, ви маєте для цього якусь кімнатку?
— Звичайно, у нас є майстерня. Зараз там немає нікого. Я дам вам другий магнітофон…
Через сорок хвилин Шель прибіг на перон і, захеканий, скочив до вагона саме в ту мить, коли начальник станції подавав сигнал одправлення.
Агент поліції Альфред Земмінгер, одягнений, як звичайно, в службовий синій костюм, стояв біля вікна у кімнаті чергового і дивився на поїзд, що відходив од станції.
— Нарешті! — промимрив він полегшено.
Шель поклав чемодан на полицю, потім відчинив вікно. Будинки містечка пробігали дедалі швидше, стукіт коліс змінився монотонним стаккато. Джонсон… Кароліна… Менке… Обличчя і прізвища відходили в минуле, ставали спогадами.
Вечір 18 вересня застав Шеля на прикордонній станції в ФРН. Паровоз під’їхав на бічну путь, щоб поповнити запас води. Залізничники простукували осі, перевіряли вентилі й зчеплення.