95-16 [uk]

— Верзеш нісенітниці! Але я хотів би зустрітися з тобою, поки ти не зробив нової помилки. Буду в тебе за кілька хвилин.

Шель повернувся до кімнати й ліг.

Через п’ятнадцять хвилин перед будинком зупинилася машина.

Швидкі кроки, стукіт у двері.

— На щастя, я ще не спав, — сказав Джонсон заходячи. — Після того, як ти пішов, до нас заглянув комісар Візнер. Ми проговорили до пізньої ночі.

— Мабуть, він пішов за кілька хвилин до того, як я подзвонив?

— Так, а чого ти питаєш?

— Алібі для тебе.

Погляд Джонсона впав на ключ, що лежав на підвіконні. Американець закусив губи. Потім зняв капелюха, кинув його на ліжко й сів.

— Оскільки ти переконаний, що я винен, далі мені ховатися нічого. Зрештою, ти не становиш ніякої небезпеки для мене.

— Ти забув, що я — не хворий і заляканий Леон.

— Дам і з тобою раду! — кинув Джонсон.

— Нерозумне засліплення. Твої погрози ні до чого. Ти дійшов до краю свого шляху і чудово це знаєш.

— Побачимо! На таких, як ти, завжди знайдеться батіг. Ти вчинив велику помилку, виступивши проти мене. Гра не варта такої ставки.

— Для мене чи для тебе?

— Твоїм вигадкам ніхто не повірить. Завтра все стане на свої місця. Я лишуся помічником прокурора, людиною поважною і всіма шанованою, а ти — нікому не потрібним туристом із-за тієї «залізної завіси».

— У тебе вистачить нахабства й далі відпиратися?

— Перед тобою — ні. На тебе я не звертаю уваги. Ніхто інший у ці вигадки не повірить.

— Це покаже завтра.

Настало коротке мовчання. Джонсон протер стомленим рухом очі. Шель пильно придивлявся до нього.

— Навіщо ти вбив Леона?

Американець хутко підвів голову.

— Він повинен був умерти.

— Чому, чоловіче? Чому?

Джонсон знизав плечима. Він здавався стомленим і скидався на того Пауля, з яким Шель провів незабутні години в засипаному підвалі.

— Чому? Так розвивались події. П’ять років тому у Гроссвізені з’явився Менке. Хоч він змінився, я пізнав його холодні, безбарвні очі. Припертий до стіни, доктор одмовлявся. Я хотів негайно віддати його в руки поліції. Та, побалакавши з ним, змінив цей намір. Менке відсидів би кілька років, а що мені з того? Задоволення? Щиро дякую! Кожен хоче вирватися з буденності життя. Менке давав мені деякі можливості. Навколо багато таких, як він. Ховаються під вигаданими прізвищами. Це переважно люди добре забезпечені. Менке знав кількох… Дай мені води.

Шель налив склянку й подав її Джонсону.

— Це він порадив мені створити певну організацію. Працюючи в прокуратурі, я міг гарантувати цим людям спокій, а в разі чого, попереджати їх про небезпеку. Що тут багато говорити — окупалося. Через кілька років кину все і почну нове життя в Америці. Тільки ідіоти тягнуть лямку, щоб на старості мати пенсію.