Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Потрібно мати на увазі, що 80, якщо не 90%, населення планети Земля, як страшно це не прозвучить, не розуміються на якості одягу взагалі. На дизайні та якості одягу розуміються заледве 10% людей, але це не споживачі. Загалу сказали, що це модно, красиво і стильно, — і вони купили. Стосовно українського жлобства, то воно і в цій ситуації нікуди не зникає. Бо всередині людини живе. Тому й люди гордо вдягали спортивні костюми «адідас», бордові піджаки. Бо жлобство просто перло з цих людей... Тоді була ще хвиля гламуру: версаче, гуччі, пуччі, шмуччі. Це можна назвати також хвилею італійської моди, яка почалася ще у 80-х роках: армані, розкіш і багатство, бароко, золото, меандри...
Бізнес-леді на тлі офісного планктону
Так склалося, що в історії моди був період диких розкошів — після «перебудови», у середині 80-х, а потім усім нам почали розповідати, що ми повинні бути офісним планктоном. Як нам всім красномовно розповідали, що офіс, приватний бізнес і маркетинг — це дуже модно й актуально, що секретарки, бухгалтери, юристи — наймодніші професії в світі! Тож чи не всі почали про це мріяти. Пригадую цей період, коли мої клієнтки замовляли мені брючні костюми, діловий образ був втіленням сексуальності й елегантності. Жінка мала бути в костюмі — і це вважалося ознакою крутизни. Такою була хвиля тодішньої емансипації. А я ж тоді, в пік мінімалізму, якраз шив кольорові костюми і золоті піджаки. Та час усе розставляє на свої місця. Все одно колір повернувся в моду, він з’явився і в жіночому, і в чоловічому одязі. І знову люди повернулися до природних силуетів: жінки стали жінками — в сукнях, спідницях, а не лише в джинсах.
Не забуду той час, коли всі жінки ходили в чорному: був у моді мінімалізм, стриманість. Замість чорного міг бути сірий колір, і щоб усе — делікатно. В 90-х-2000-х роках нас усіх повчали, що діловий стиль — це тааак піздааато, актуально, красиво, елегантно і, звісно, модно. І лише в чорному ви будете стрункими й гарними.
Чернь
А якщо заглибитись у матеріал, у саму історію моди, то в чорне одягалися хіба челядь, чернь («чорні люди») і прислуга. Аристократія, знать, вищі верстви суспільства не носили чорного і темного одягу до XVII століття. А відколи відмінили кріпосне право, селяни прийшли в місто — все помінялося, запрацювала промисловість і т. д. Тоді ж почали розуміти, що світлі речі швидко брудняться, їх потрібно часто прати. Відтоді й пішла мода на темні кольори. Насправді ж у природі чорної тканини, чорного кольору й нема. Щоб отримати чорний колір через барвник, потрібно було добряче попрацювати...
Чорний колір — аристократично, чи не так? Люди уявляють собі дбайливо скроєний смокінг... або піджак для куріння, який з’явився у XVIII столітті. Тобто ти йдеш в курильню, окрему кімнату, щоб викурити сигару — а щоб попіл не падав куди не слід — придумали такий фасон піджаків, які під час куріння вдягали, а коли виходили до людей — знімали. Нині смокінг подають як еталон елегантності і смаку, а створювався цей костюм для шкідливої звички.
У моді все справді дуже міцно переплітається з історією, історичними подіями і цікавими фактами.
Хто зробив над собою зусилля дізнатися, звідки взялися будьонівки? Не вгадаєте, за часів царя-батюшки не хто інший, як Васнєцов вигадав форму в дусі модерну для вояків. За його ескізами шили славнозвісні будьонівки. А коли радянські хлопці вирішили воювати, то знайшли творіння Васнєцова й нашили на нього п’ятикутну червону зірку. І подали то як власний бренд. Так само над нацистською формою працювали талановиті дизайнери.
Ідеологія ідеологією, та з точки зору дизайнерських талантів у військовій сфері склалося все добре. А от що «привнесла» історія в цю форму — це вже інше питання.
Креатив і креатин
Коли мені людина розповідає, що «я почуваю себе в джинсиках і футболочці модно й елегантно», мені хочеться щоразу крикнути: «Слухай-но, це теж придумали дизайнери!» Авжеж, потім вам розповіли, що джинси — це показник бунтарства, незалежності і т. ін., в ці джинси вклали справжню філософію, через що всім вам здається, що одягнувши джинси стаєте вільними і незалежними... Так, джинсовий одяг перетворився в певну демократичну уніформу, та це вже історія.
Здебільшого мода — це тільки велика іграшка, бо, з погляду функціональності, людині вистачить взимку шкури тварини, а влітку — пов’язки на стегнах. Ясна річ, це перебільшення, та цих кількох простих речей людині було б достатньо, і в них можна було б ходити все життя.