Гобіт, або Туди і Звідти

— Завзята була сутичка, але воно того варте, — сказав один. — Ну й груба ж у них шкура, аж противно, апе б’юсь об заклад, що всередині вони соковиті.

— Еге ж, із них вийдуть ласі шматочки, коли трохи повисять, — озвався другий.

— Лишень не перетримайте їх, — докинув третій. — Вони не такі вже й жирні. Гадаю, вони кепсько харчувались останнім часом.

— Убийте їх, кажу вам, — зашипів четвертий, — убийте їх зараз — і хай повисять трохи дохлими.

— Та вони вже дохлі, можу поручитися, — відказав перший.

— А от і ні. Я щойно бачив, як один заборсався. Ходімо — ми вже добре, сказати би, покомар... покимарили. Я вам покажу.

З цими словами один із тих товстелезних павуків перебіг павутинною линвою до дюжини коконів, які звисали рядком із верхньої гілки. Більбо щойно тепер помітив їх у присмерку і вжахнувся, побачивши, як із них стирчить то ґномова нога, то кінчик носа, то краєчок бороди чи каптура.

Павук рушив до найтовщого з коконів («Б’юсь об заклад, це бідолашний старий Бомбур», — подумав Більбо) і сильно вщипнув носа, який звідти стирчав. Зсередини долинув приглушений зойк, з павутиння випнулася нога і влучно й енергійно хвицнула павука. Бомбур був іще живий! Пролунав звук, ніби копнули здутого м’яча, — і розлючений павук упав із гілки, але вчасно вхопився за щойно випущену ним линву.

Інші реготали.

— Ти мав рацію, — казали вони, — м’ясце живеньке, ще й вибрикує.

— Я хутко покладу цьому край, — прошипів сердитий павук, видираючись назад на гілку.

Більбо збагнув, що настав момент, коли треба діяти. Він не міг дістатися до павуків і не мав із чого стріляти, але, роззирнувшись довкола, побачив щось схоже на річище пересохлого струмочка, рясно всіяне камінням. Більбо досить непогано метав камінчики — й одразу ж, не гаючи часу, вибрав гарний гладенький камінець, схожий на яєчко, який зручно ліг йому в долоню. Хлопчаком він добряче напрактикувався, жбурляючи камінчики в кого заманеться, аж поки кролики, вивірки і навіть пташки почали блискавично тікати йому з дороги, щойно бачили, як він нахиляється; і навіть подорослішавши, він усе ще присвячував чимало часу метанню кілець і дротиків, стрільбі по паличках, грі в кулі й кеґлі та іншим тихим метальним і влучальним іграм — він таки справді вмів робити багато чого, окрім як пускати кільцями дим, загадувати загадки та готувати їжу, але раніше мені було ніколи розповісти вам про це. І зараз — теж ніколи. Доки Більбо підбирав камінці, павук дістався до Бомбура — і незабаром ґномові прийшов би кінець. Але тієї миті Більбо метнув. Камінь цюкнув павука по голові — й той, знепритомнівши, звалився з дерева й гепнувся на землю, задерши лапи.