Жак-фаталіст (збірка)

Вона зразу поклала мені одну руку на груди, другу — на пояс. Ноги поклала попід моїми, і я стискала їх, щоб зігріти, а люба паніматка казала:

— Ох, друже, дивіться, як хутко зігрілися мої ноги, бо ніщо не відділяє їх від ваших.

— А що ж заважає вам усій зігрітися отак? — сказала я.

— Нічого, коли ваша ласка.

Я повернулася до неї обличчям, вона закотила сорочку, я вже хотіла свою закотити, як тут щось голосно стукнуло двічі у двері. З переляку я схопилася з ліжка в один бік, настоятелька — в другий; ми прислухалися й почули, що хтось навшпиньки відійшов до сусідньої келії.

— Та це сестра Тереза, — мовила я. — Певно, вона побачила, як ви йшли коридором і зайшли до мене. Вона підслухала й почула нашу розмову. Що вона скаже?.. — Я зовсім обмерла.

— Так, то вона, — роздратовано сказала мені настоятелька. — То вона, безперечно. Але, сподіваюсь, вона довго пам'ятатиме свою зухвалість.

— Ох, паніматонько, — сказала я, — не завдавайте їй лиха!

— Прощайте, Сюзанно, добраніч. Лягайте, спіть добре, від молитви я вас звільняю. Піду до тої навісної. Дайте мені руку.

Я простягла їй руку через ліжко. Вона закотила рукав і почала, зітхаючи, цілувати мені її геть уздовж від пучок аж до плеча. Потім пішла, погрозившись провчити зухвальницю, що зважилася потурбувати її. Я зразу ж пересунулась на другий бік ліжка, до дверей і почала прислухатися — вона зайшла до сестри Терези. Мені хотілося встати і втрутитися в розмову між нею та настоятелькою, коли б справа повернулася жорстоко, але була так схвильована й збентежена, що воліла краще лишитися в ліжку. Тільки ж заснути я не могла. Думала про те, що стану предметом осуду в монастирі, що цю пригоду, таку просту саму по собі, тлумачитимуть чорно, що тут ще гірше буде, як у Льоншані, де мене не знати в чому звинуватили; що про нашу провину дізнаються начальники, нашу паніматку усунуть з правління й обох нас суворо покарають. Тим часом я все дослухалася, нетерпляче чекала, коли паніматка вийде від сестри Терези. То, мабуть, важко було залагодити цю справу, бо вона пробула в неї мало не цілу ніч. Мені так жаль було настоятельку! Адже вона була в самій сорочці, без нічого, розгнівана, та ще й дуже змерзла.

Уранці мені так хотілося скористатися з її дозволу й поспати. Проте мені спало на думку, що робити так не можна. Я мерщій одяглася й перша прийшла до церкви. Настоятельки й Терези не було. Це мене дуже потішило, бо, по-перше, від присутності цієї сестри я завжди ніяковіла; по-друге, коли їй дозволили не прийти на відправу, то, мабуть, її вибачили, а вибачення вона могла здобути лише на умовах, які мусили мене заспокоїти. Я не помилилася. Скоро кінчилася відправа, як настоятелька прислала по мене.

Я пішла. Вона була ще в ліжку, виглядала розбитою. Сказала мені:

— Я змучилася, не спала. Сестра Тереза — божевільна. Коли таке з нею ще раз трапиться, я її замкну.