Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Зарубежная классическая проза » Жак-фаталіст (збірка)
Жак-фаталіст (збірка) - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Жак-фаталіст (збірка)

Электронная книга - «Жак-фаталіст (збірка)». Краткое содержание книги:

В цій збірці творів Дені Дідро представлені три романи в українських перекладах Валеріана Підмогильного. Вперше ці переклади були опубліковані в Харкові у 1933 році. Майже всі художні твори Дені Дідро (1713–1784) французького філософа-просвітителя, творця «Енциклопедії», мистецтвознавця і письменника, побачили світ і принесли йому славу лише після смерті. Протягом кількох століть уся Європа відкривала для себе романи Дідро-митця, чий творчий пошук значно випередив свій час, але є актуальним і понині. До видання ввійшли антиклерикальний роман-сповідь «Черниця»; дотепний, перейнятий діалектичною грою розуму роман-діалог «Небіж Рамо» та наповнений життєвою мудрістю та життєлюбством свого героя роман «Жак-фаталіст». На думку Дідро, роман повинен змальовувати навколишній світ, показувати живі характери та зображувати картину звичаїв своєї доби в правдивих деталях, щоб читач змушений був сказати: «Слово честі, це правда! Таке не вигадаєш!»
1 ... 53 54 55 56 57 58 59 60 61 ... 201
Перейти на страницу:

— І він припав вам до серця?

— Аж ніяк.

— Що? Ваше серце ніколи нічого не почувало?

— Нічого.

— Як? Хіба відраза до монастиря постала у вас не через пристрасть — таємну або батькам невгодну? Звіртеся мені, я вибачлива.

— Не маю з чим звірятися вам, паніматонько.

— Так з чого ж тоді взялася ваша відраза до чернецтва?

— З самого чернецтва. Я ненавиджу його обов'язки, заняття, самотництво, примус. Мені здається, я до іншого покликана.

— Чому ж вам здається так?

— Бо нудьга гнітить мене, нудьгую я.

— Навіть тут?

— Так, паніматонько, навіть тут, дарма що ви до мене така добра.

— Може, ви почуваєте в собі якісь потяги, бажання?

— Ніяких.

— Вірю. Ви, здається мені, на вдачу спокійна.

— Дуже.

— Навіть холодна.

— Не знаю.

— Ви світу не знаєте?

— Трохи знаю.

— Він вабить вас?

— Цього я гаразд не тямлю, та, мабуть, вабить-таки.

— Може, за волею сумуєте?

— Саме за нею, та, певно, й ще багато за чим.

— За чим же саме? Скажіть мені щиро, друже, вам хотілося б вийти заміж?

— Воліла б краще вийти заміж, ніж бути черницею, то вже певно.

— Чому воліли б?

— Не відаю.

— Не відаєте? А скажіть, яке враження справляє на вас присутність чоловіка?

— Ніякого. Коли він розумний і говорить добре, мені приємно його слухати, коли він з обличчя гарний, я помічаю його.

— А серце ваше спокійне?

— Досі було спокійне.

— Як? Коли вони втеплюють гарячі погляди у ваші очі, ви не відчували…

— Іноді ніяковіла. Під такими поглядами я опускала очі.

— І ніякого хвилювання?

— Ніякого.

— І ваші почуття вам нічого не сказали?

— Я не знаю, що то за мова почуттів.

— А проте вони свою мову мають.

— Може бути.

— І ви її не знаєте?

— Аж ніяк.

— Невже? Мова ця дуже солодка. А хотілося б знати її?

— Ні, паніматонько, навіщо мені це?

— Щоб нудьгу розвіяти.

— Щоб збільшити її, мабуть. Та й що таке мова почуття, коли ні до кого звертатися з нею?

— Говорять звичайно з ким-небудь. Напевно, воно краще, ніж самій розмовляти, хоч і від цього все-таки втіху маєш.

— Я нічого в цьому не розумію.

— Коли хочеш, серденько, я поясню тобі.

— Ні, паніматонько, ні. Я нічого не знаю і волію краще не знати нічого, ніж набути знання, яке, певно, ще більшого жалю мені завдасть. У мене немає бажань, і я не хочу шукати таких, яких не зможу задовольнити.

— А чому не зможеш?

— Та як же?

— Як я.

— Як ви? Адже в монастирі нікого немає.

— У ньому я, любий друже, і ви.

— Так що ж я вам? І що ви мені?

— Яка вона невинна!

— Атож, паніматонько, я дуже невинна, і воліла б краще вмерти, ніж перестати невинною бути…

Не знаю, чим могли вразити її мої останні слова, але від них вона раптом перемінилась на обличчі; стала поважна, заклопотана. її рука, що в мене на коліні лежала, спочатку перестала його стискувати, а потім вона геть прийняла її й понурила очі. Я сказала їй:

— Що це з вами, паніматонько? Може, промовилась я чимось таким, що вас образило? Даруйте мені. Я користаюся з волі, якої ви надали мені, — кажу вам усе без роздумувань, та коли б і роздумувала, то сказала б так само, може, ще й гірше. Адже ми про такі незвичайні речі розмовляємо! Даруйте мені…

На цих словах я оповила їй шию руками й поклала голову на її плече. Вона теж мене обняла й дуже ніжно пригорнула. Отак пробули ми хвилинку, потім вона знову прояснішала, поласкавішала й спитала мене:

— Ви добре спите, Сюзанно?

— Дуже добре, — сказала я, — надто ж останній час.

— Засинаєте зразу?

— Здебільшого.

— А коли не зразу заснете, про що думаєте?

— Про своє минуле життя й про те, що ще лишилося прожити, або Богу молюся, або плачу, всяко буває.

— А вранці, коли рано прокинетесь?

— Встаю.

— Зразу?

— Зразу.

— Так ви не любите помріяти?

— Ні.

— Поніжитись у теплому ліжку?

— Ні.

— Ніколи… — на цьому слові вона спинилась, і не без підстави: те, що вона спитала в мене далі, недобре було, а я, мабуть, ще гірше зробила, що відповідала, але вирішила ні з чим не таїтися. — Ніколи не з'являлося у вас бажання помилуватись собою. Ви ж знаєте, яка ви гарна?

— Ні, паніматонько. Не знаю, чи така вже я гарна, як ви кажете, та коли б і так, то гарною для інших буваєш, а не для себе.

— Ніколи не спадало вам на думку погладити руками ці чудові груди, стегна, живіт, пружне, ніжне, біле тіло?

— Ні, ні, це ж гріх! Коли б сталося таке, як би призналась я в цьому на сповіді?..

1 ... 53 54 55 56 57 58 59 60 61 ... 201
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)