Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
— Ти змінилася. Де ж ти була?
— У різних місцях, — відповіла вона ухильно, але, помітивши його сердитий погляд, повела далі: — Я з’їздила до Італії, потім на Середній Схід, а звідти до Гонконгу і Бангкока. Побувала в Австралії і Новій Зеландії, відвідала різні острови Тихого океану. Місяць жила на Таїті. Потім проїхалася по США, а останні місяці провела на Карибах.
Він кивнув.
— Сама не знаю, чому я не попрощалася.
— Тому що, по правді кажучи, тобі ні до кого немає діла, — спокійно констатував Арманський.
Лісбет Саландер закусила губу. Його слова змусили її задуматися. Він сказав правду, але в той же час його докір здався їй несправедливим.
— Насправді нікому немає діла до мене.
— Дурниця! — заперечив Арманський. — У тебе неправильний підхід до людей. Люди, які до тебе добре ставляться, для тебе просто сміття під ногами. От і все.
Запала мовчанка.
— Ти хочеш, щоб я пішла?
— Роби, як знаєш. Ти завжди так і робила. Але якщо ти зараз підеш, то можеш більше не повертатися.
Лісбет Саландер раптом злякалася. Той, кого вона справді поважала, збирався від неї відмовитися. Вона не знала, що йому відповісти.
— Два роки минуло відтоді, як у Хольгера Пальмґрена стався удар. І за весь час ти жодного разу його не відвідала, — безжально вів далі Арманський.
— То Пальмґрен живий?
— Ти навіть не знаєш, живий він чи мертвий!
— Лікарі говорили, що він…
— Лікарі багато чого говорили, — перебив її Арманський. — Він був тоді дуже поганий і не міг спілкуватися, але за останній рік йому стало набагато краще. Говорити йому поки важко, так що зрозуміти його нелегко. Він багато чого не може робити сам, але все-таки здатний без сторонньої допомоги дійти до вбиральні. Люди, для яких він щось означає, відвідують його.
Лісбет оніміла від несподіванки. Два роки тому, коли з ним стався удар, вона перша знайшла його і викликала «швидку допомогу». Лікарі тоді хитали головами і не обіцяли нічого доброго. Цілий тиждень вона не виходила з лікарні, поки хтось із медиків не повідомив їй, що хворий лежить у комі і, судячи з усього, навряд чи коли-небудь прийде до тями. З цієї миті вона перестала хвилюватися і викреслила його зі свого життя. Вона встала й пішла з лікарні, жодного разу не озирнувшись. Але, як це видно тепер, спочатку слід було перевірити факти.
Згадуючи той час, Лісбет насупилася. Тоді на її голову звалилися нові клопоти через адвоката Нільса Б’юрмана і поглинули всю її увагу. Але ж ніхто, включаючи навіть Арманського, не повідомив їй тоді, що Пальмґрен живий, і вже тим більше вона не знала, що він почав одужувати! Їй же така можливість узагалі не спадала на думку.
Раптом вона відчула, що на очі навертаються сльози. Ніколи в житті вона не почувала себе такою підлою егоїсткою! І ніколи в житті ніхто так жорстко не вичитував їй таким тихим і стриманим голосом. Вона опустила голову. Запала мовчанка. Першим її порушив Арманський:
— Як твої справи?
Лісбет знизала плечима.
— На що ти живеш? У тебе є робота?
— Ні, роботи в мене немає, і я не знаю, ким би я хотіла працювати. Але гроші в мене є, так що на життя вистачає.
Арманський дивився на неї вивчаючим поглядом.
— Я тільки зайшла на хвильку, щоб побачитися. Роботу я не шукаю. Не знаю… для тебе я б у будь-якому разі погодилася попрацювати, якби тобі це знадобилося, але тільки якщо це буде щось цікаве…
— Гадаю, ти не збираєшся мені розповідати, що там сталося в Хедестаді торік.
Лісбет не відповіла.
— Адже щось-таки сталося. Мартін Ванґер мало з глузду не з’їхав після того, як ти прийшла сюди і взяла прилади для спостереження. Хтось же намагався вас убити. І сестра його раптом воскресла з мертвих. М’яко кажучи, це була сенсація.
— Я пообіцяла нічого не розповідати.
Арманський кивнув.
— І гадаю, ти нічого не розкажеш мені й про те, яку роль ти зіграла в справі Веннерстрьома.
— Я допомогла Калле Блумквісту в проведенні розслідування, — сказала Лісбет досить холодно. — От і все. Я не хочу бути в це замішаною.
— Мікаель Блумквіст так і нишпорив, намагаючись знайти тебе. До мене він навідувався щонайменше раз на місяць і запитував, чи не чув я чого-небудь новенького про тебе. Він теж про тебе турбується.
Лісбет нічого на це не сказала, але Арманський помітив, як вона стиснула губи.
— Не певен, що він мені подобається, — вів далі Драґан, — але йому ти теж небайдужа. Я зустрів його якось восени, і він теж не захотів говорити про Хедестад.