Країна снігу (збірка)
- Автор: Кавабата Ясунари
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4459-4
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Країна снігу (збірка)». Краткое содержание книги:
До збірки увійшли оповідання «Танцівниця з Ідзу», яке стало першим літературним успіхом письменника, та повісті «Країна снігу» і «Тисяча журавлів», які належать до найвідоміших творів Кавабати та неодноразово відмічалися літературними преміями та нагородами.
Вдова Оота була старша за Кікудзі років на двадцять — їй тепер було десь років сорок п’ять, — та йому здавалося, ніби він тримає в обіймах набагато молодшу за себе дівчину.
Кікудзі поділяв з нею задоволення, яке давала їй досвідченість, не відчуваючи скутості, властивої молодому парубкові.
Він уперше зрозумів, на що здатна закохана жінка, а також на що здатен він сам. Кікудзі вразило власне пробудження. Він ніколи й не уявляв, що жінка може бути такою піддатливою, покірною і водночас такою спокусливою. Йому здавалося, мовби він тоне в теплих запахах її тіла.
Раніше інтимна близькість з жінкою кінчалася для нього чимось схожим на огиду. А от цього разу, коли її, здавалось, саме й треба було сподіватися, Кікудзі відчув солодке задоволення.
Звичайно в такі хвилини він намагався відсунутися від жінки, а тепер усе було навпаки: він втішався теплом її жагучого тіла. З ним ще не траплялось, щоб пристрасть накочувалася на нього хвилями. Ті хвилі заколисували його, і в напівдрімоті він наче відчував задоволення переможця, якому рабиня обмиває ноги.
Водночас від неї віяло чимось материнським.
Втягнувши голову в плечі, Кікудзі несподівано запитав:
— А ви знаєте, у Курімото ось тут велика родима пляма?
Він одразу відчув недоречність своїх слів, але розслабленим мозком не міг збагнути, що таким чином завинив перед Тікако.
— Ось тут вона покриває груди… — додав Кікудзі, простягнувши руку до пані Оота.
Щось наче смикало випалити ці слова, ніби кортіло заперечити самому собі й дошкулити пані Оота. А може, таким способом Кікудзі хотів приховати своє збентеження від того, що хоче глянути на те місце, де в Курімото родима пляма.
— Ні, не треба. — Пані Оота поволі запнула кімоно. Здавалося, вона все-таки чогось не розуміє. — Вперше чую. А хіба з-під кімоно її видно?
— Чому ж ні?
— Та невже?
— А хіба ось тут її не було б видно?..
— Отакої! Може, хочете перевірити, чи і в мене немає такої плями?
— Та ні… Цікаво, що відчувала б жінка ось зараз, якби в неї була така пляма?..
— Де? Тут? — Пані Оота глянула на груди. — І що це вам спало в голову? Хіба вам не все одно?
Пані Оота нелегко було розворушити. Отрута, яку виплеснув Кікудзі, її не зачепила. Зате сам він відчув, як вона проникла в його душу.
— Ви так гадаєте? А я от побачив цю пляму тільки раз, коли мені було років вісім, і досі вона в мене перед очима.
— Чого це?
— Думаю, що й вам ця пляма далася взнаки. Хіба Курімото не дошкуляла вам навіть удома, вдаючи, що захищає мої і материні інтереси?
Пані Оота кивнула й трохи відсунулася від Кікудзі. Він пригорнув її до себе.
— А я гадаю, вона й на мить не забувала про свою пляму, й тому була така злюща.
— Та що ви кажете! Який жах!
— А що, можливо, вона хотіла помститися батькові!..
— За що?
— Бо, певно, вважала, що всі її нещастя — постійне приниження і врешті-решт розрив із батьком — від родимої плями.
— Прошу вас, годі про це. Неприємно.
Видно, пані Оота так і не могла зрозуміти до кінця зловісної ролі родимої плями.
— Курімото-сан живе собі тепер спокійно й ніяка пляма не заважає їй. Усі її страждання вже позаду.
— А хіба страждання не завдають душевних ран?
— Минає час, і минуле з його стражданнями будить у наших душах солодкі спомини…
Пані Оота говорила наче в нестямі.
Раптом Кікудзі випалив те, чого й не збирався казати:
— На чайній церемонії поряд з вами сиділа дівчина…
— Юкіко-сан? Донька Інамури…
— Курімото запросила мене навмисне, щоб показати цю дівчину…
— Он як! — Великі очі пані Оота розширились і втупились у Кікудзі. — Виходить, це були ваші оглядини? А я й не здогадувалась…
— Та які там оглядини…
— Як же так… І після оглядин… ми…
З очей пані Оота закапали на подушку сльози. Її плечі затремтіли.
— Як гидко! Як гидко!.. Чому ж ви не сказали раніше?
Жінка схлипувала, уткнувшись у подушку.
Кікудзі зовсім не сподівався такого.
— Гидко-то гидко… Але з оглядинами це не пов’язане, — впевнено мовив Кікудзі.
Перед його очима зненацька сплила постать дівчини, що подавала чай. І рожеве фуросікі з журавлями.
В цю хвилину Кікудзі було неприємно дивитися на заплакану пані Оота.
— Як гидко!.. Я грішниця!.. Такий сором!.. — Її круглі плечі тряслися.
Кікудзі не каявся, бо тоді відчув би до себе огиду. Якщо навіть не через оглядини, то через те, що жінка була колись батьковою коханкою.