Під деревом зеленим
- Автор: Гарди Томас
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Знання
- ISBN: 978-617-07-0303-3
- Переводчик: Марія Головко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Під деревом зеленим». Краткое содержание книги:
— Ні, я ходив у Чармлі. Бідолаха Джон Данфорд ще задовго до своєї смерті просив мене, щоб я ніс його труну, а вчора був похорон. Ясна річ, я не міг відмовити, хоч мені дуже хотілося бути присутнім у храмі, адже то був день нової музики.
— Так, ви багато пропустили. Музична частина служби пройшла успішно, навіть дуже. Особливо тішить те, що члени старого хору не виявляли жодної неприязні, а навпаки — охоче приєдналися до співу.
— Звісно, мені хотілося там бути, — сказав Дік, усміхнувшись якимось своїм думкам, — особливо якщо взяти до уваги те, хто грав на органі.
Почувши це, священик злегка почервонів.
— Так, так, — підтакнув містер Мейболд, хоч і не зрозумів справжнього значення Дікових слів. А Дік, не дочекавшись більш розгорнутої відповіді, нерішуче продовжив далі з усмішкою, що виражала гордість закоханого:
— Ви ж розумієте про що я, сер? Напевно, ви вже чули про мене і міс Дей?
Мейболд побілів, як полотно, обернувся і подивився на Діка.
— Ні, — із зусиллям видавив він, — я нічого не чув про вас і міс Дей.
— Як же це, вона моя наречена, і наступного літа ми одружимося. Ми не надто розголошували цю новину, бо до весілля ще довгенько чекати. Але так вирішив її батько, і нам залишалося тільки погодитись. Але ті кілька місяців скоро минуть.
— Так, вони скоро минуть... Час спливає кожен день, так.
Мейболд сказав ці слова автоматично, не усвідомлюючи, що говорить. Єдине, що він відчував, — це огидний нудотний холодок, який пронизав усе тіло. Виявляється, юне створіння, чия привабливість так одурманила його, що він зважився на найбільш нерозважливе рішення у своєму житті, насправді було далеко не янголом, а звичайнісінькою жінкою.
— Бачите, сер, — продовжував простодушний Дік, — певною мірою так буде навіть краще. До того часу я якраз перейму частину батькового діла. Останнім часом справи помітно пішли вгору, і ми думаємо розширюватися. Наступного року хочемо купити ще двох коней. Ми вже пригляділи собі одну кобилу — кара, як ягідка, шия дугою, півтора метра росту, і ні одної сивої шерстинки — хочуть за неї двадцять п’ять крон. А щоб іти в ногу з часом, я надрукував кілька візиток. Хочете, я і вам одну дам, сер?
— Звичайно, — погодився священик, механічно взявши візитку, яку простягнув йому Дік.
— Біля Ґреєвого мосту я повертаю праворуч, — сказав Дік. — А вам, мабуть, прямо, до міста?
— Так.
— До побачення, сер.
— До побачення, Деві.
Дікові кроки стихли у напрямку Дарноверського млина, а Мейболд усе стояв нерухомо на мосту з карткою в руці, як Дік його і залишив. Трохи оговтавшись, священик першим ділом прочитав напис на візитці:
ДЕВІ І СИН,
ПЕРЕВЕЗЕННЯ Й ДОСТАВКА,
МЕЛЛСТОК.
N.8. Перевозимо меблі, вугілля, картоплю, худобу тощо на будь-які відстані та в найкоротші терміни.
Містер Мейболд перехилився через перила й задивився на річку. Невидющим оком він спостерігав, як вода швидко викочується з-під арок моста, стікає вниз по крутому схилу й розливається ставком, у якому між широкими зеленими заростями трави, яка під натиском течії то здіймалася вверх, то тонула у воді, вигравали ялець, форель і гольян. Простоявши так хвилин з десять, він витягнув із кишені лист до свого друга, розірвав його на дрібнесенькі шматочки, так що на одному клаптику навіть по дві букви не лишилося, і ціла жменя паперу полетіла у воду, тріпочучи на вітрі. Він дивився, як клаптики кружляли у вирі води й неслися геть в океан, поступово зникаючи з очей. Урешті він розвернувся й рішучим кроком попрямував назад до парафії Меллсток.
Після довгої й виснажливої внутрішньої боротьби, він таки зумів зібратися з духом, сів за стіл і написав такого листа:
ЛЮБА МІС ДЕЙ,
сьогодні цілком випадково мені відкрилося значення Ваших слів “спокуса надто велика”, Вашого смутку і Ваших сліз. Сьогодні я знаю те, чого не знав учора, — що Ви не вільна.
Чому Ви мені не сказали, чому не сказали? Ви думали, я знаю? Ні, я не знав. Якби знав, мій вчинок був би гідний осуду.
Але я Вам не дорікаю! Можливо, тут немає Вашої вини — я не знаю. Фенсі, хоча мої почуття до Вас піддалися небаченому випробуванню, я все ще кохаю Вас, і мої слова залишаються в силі. Однак, віддаючи належне порядному чоловікові, який покладається на Ваше слово, невже Ви вважаєте, що, зважаючи на обставини, чесно буде покинути його?
Щиро Ваш, АРТУР МЕЙБОЛД
Він подзвонив.