Гуляйполе
- Автор: Рев'якін Степан Дмитрович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Дніпровський металург
- ISBN: 978-966-2962-24-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Гуляйполе». Краткое содержание книги:
Твір специфічно побудований, що дало змогу автору доторкнутися глибинних шарів відомих і маловідомих фактів з життя й діяльності не лише Н. Махна і його сподвижників, а й вождів комуно-рядянського режиму.
Роман з гостросюжетними лініями, місцями тісно переплітається з сьогоденням України і в цьому його ще більша цінність.
— Мене ніхто не прислав, Несторе Івановичу. Я приїхав на кілька днів до батька, щоб йому допомогти в господарстві... А тут затримався на довше, бо роботи — по горло.
— Гаразд... Може й так, не знаю. Може наші люди, що у вас, дещо перебільшують... Але все-таки про хліб передай.
— Передам, "батьку". А чи сказати, що ти готовий допомогти Катеринославу в боротьбі з петлюрівцями?
— Можеш передати, коли хочеш... Якщо буде офіційне запрошення від Катеринославської Ради, то в біді її не залишу. Все, можеш іти...
І вже, коли Макуха підійшов до дверей, аби їх відчинити, Махно, наче між іншим, зауважив:
— І не здумай своєму начальству щось брехати про мене і моїх повстанців, бо спіймаю — і відкручу голову, як півню.
Через кілька хвилин отаман запросив до себе Левка Макуху, що сидів голодний і холодний у підвалі з учорашнього дня. Спершу затриманого нагодував, дав йому навіть випити чарку спирту, мовляв, щоб зігрів душу і не мав зла на давнього товариша, а вже після цього пішла розмова про те, чого хоче Петлюра від Махна. Почав її Левко. Він запитав:
— Несторе, ти розібрався, чого хоче від тебе Симон Васильович?
Махно усміхнувся:
— За кого мене приймаєш? Я повторю тобі усі його запитання до мене майже дослівно.
— Не потрібно. Я вірю.
— Ні, я повторю, аби не подумав, що я за пиятикою і бабами забув найголовніше — долю мого селянства. Отже, твій отаман мене запитує: "Як я дивлюся на петлюрівщину і на владу останньої?" Друге: "Як уявляю собі політичний устрій України в близькому і далекому майбутньому?" Третє: "Чи є в мене бажання для спільної боротьби у справі створення вільної і незалежної України?"
Махно підвівся з-за столу й почав ще за тюремною звичкою ходити взад-вперед по кабінету, наче по камері, з закладеними за спину руками. Мовчав, мабуть, про щось важливе думав. Нарешті, несподівано і непередбачувано запитав:
— Як трапилося, що більшовик Муравйов розбив вас під Крутами у січні вісімнадцятого?
Левко опустив на чоло свої густі чорні брови. Його карі очі затуманилися.
— Я бився, звісно, на боці Центральної Ради, — відповів він. — Керував одним з невеличких загонів студентів... То було жахливе побоїще, влаштоване нам москалями.
— Розкажи в усіх подробицях про цей бій... Намалюй мені хід цієї битви... Вона мене цікавить.
Левко виконав усе, про що просив його Нестор, який уважно слухав і лише для уточнення якихось деталей бою зрідка кидав короткі запитання. Насамкінець Макуха сказав:
— Якби ти, Несторе, тоді нам допоміг (а ми ж просили!), чесне слово, москалі нас не перемогли б.
— Досить про це! — різко обірвав "батько" посланця з Києва. — Якщо хотіли перемогти, то потрібно було не оборонятися, а наступати. Ви перші повинні були напасти на москалів, причому усім, крім резерву, військом!...
Зайшов начальник штабу Чубенко. До нього звернувся Махно:
— Ти вчасно завітав, Олексію Васильовичу. Сідай до столу, бери ручку, папір і пиши те, що продиктую:
Чубенко приготувався писати. Махно ходив по кабінету з закладеними за спину руками й диктував:
— "Отаману військ Української Народної Республіки Симону Петлюрі". Написав? — Чубенко кивнув головою. — Підкресли. Пиши нижче: "Відповідь на твої запитання". Знову підкресли і пиши з нового рядка: "Петлюрівщина є рух української національної буржуазії, з якою нам, селянам і революціонерам, не по дорозі. Україна повинна бути побудована на принципі праці і незалежності селян та робітників від всякої політичної влади. Не об'єднання, а лише боротьба може бути між народним рухом махновщиною і петлюрівщиною". Підпис: "Батько Махно".
Закінчивши диктувати, Нестор прочитав уважно написане Чубенком, підписав і поставив число й свою особисту печатку. Потім розпорядився:
— Олексію Васильовичу! Забезпеч благополучне повернення Левка Макухи до Києва.
— Гаразд,"батьку".
— Вирішиш з Левком — і зайди до мене.
Коли Нестор залишився сам, він знову почав ходити по кабінету... Про щось думав, хитрувато усміхався — він радів, що благополучно і швидко розчистив шлях до злагоди з більшовиками. Адже він не сумнівався, що Микита Макуха доповість своєму керівництву про настрій махновців битися на боці червоних та ще й при цьому пошлеться на відповідь "батька" Симону Петлюрі — бо, упевнений, що Левко розповість своєму братові про його бесіду з Махном. А коли не розповість?... Коли приховає Несторову відповідь Петлюрі?...