Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття

Більшість економістів вважають практику офшорингу ще одним прикладом глобалізації економіки і стверджують, що він іде на користь обом сторонам, які беруть участь у цьому процесі. Наприклад, гарвардський професор Н. Ґреґорі Манків, обіймаючи посаду голови Ради економічних радників при адміністрації президента Джорджа Буша, 2004 року заявив, що офшоринг є «найновішим проявом тих вигод від торгівлі, про які економісти говорили іще з часів Адама Сміта» [47]. Але великий масив даних свідчить про інше. Торгівля фізичними товарами створює багато периферійних робочих місць у таких сферах, як перевезення, розподіл і роздрібна торгівля. Існують також цілком природні чинники, що, зазвичай, почасти пом’якшують вплив глобалізації; приміром, якщо компанія вирішує перенести виробництво до Китаю, то це рішення потягне за собою витрати на перевезення, і перш ніж продукція, виготовлена на новому місці, дійде до споживчих ринків, мине певний час. На відміну від цього електронний офшоринг протікає швидко й без вищезазначених ускладнень. Робо́ти переносяться до країн з низькою оплатою праці майже миттєво і з мінімальними витратами. А якщо й будуть створюватися периферійні робочі місця, то вони створюватимуться там, де живуть працівники.

Я сказав би, що «вільна торгівля» — це не той об’єктив, крізь який слід розглядати таке явище, як офшоринг. Натомість воно більше схоже на віртуальну імміграцію. Припустімо хоча б, що на південь від Сан-Дієґо, якраз біля кордону з Мексикою, запланували створити величезний інформаційно-довідковий центр обслуговування клієнтів. Тисячам низькооплачуваних робітників будуть щоденно видаватися перепустки «поденників», і щоранку їх возитимуть автобусом на роботу до того центру. Наприкінці робочого дня автобуси везтимуть їх у протилежному напрямку. В чому ж полягає різниця між цією ситуацією (яка неодмінно буде вважатися імміграційною проблемою) і електронним переміщенням робіт до Індії чи на Філіппіни? В обох випадках працівники, фактично, «в’їжджатимуть» до Сполучених Штатів, щоб надати послуги, які безпосередньо впливатимуть на економіку США. А велика різниця полягає в тому, що «завезення» мексиканських поденників до США може принести істотну користь для економіки Каліфорнії. Можливо, будуть створені робочі місця для водіїв автобусів, скоріш за все з’являться також робочі місця для людей, які обслуговуватимуть цей величезний об’єкт, розташований з американського боку кордону. Дехто з робітників-поденників може купувати американські харчі, щоб пообідати на роботі, або навіть випити чашку кави, таким чином сприяючи розвитку місцевої економіки. Компанія, якій належатиме цей об’єкт, сплачуватиме податок на нерухомість. Коли ж робочі місця виводяться за кордон, то місцева економіка не отримує жодного з вищезазначених благ. Тому мені видається дещо кумедною та обставина, що багато консервативних політиків у Сполучених Штатах активно підтримують спорудження на кордоні стіни проти іммігрантів, які бажають братися за ті роботи, за які більшість американців братися не бажають, але водночас мало переймаються тим, що віртуальний кордон залишається абсолютно відкритим для висококваліфікованих іноземних працівників, що беруться за ті роботи, які залюбки виконували б американці.