Золотий дім

Апу Ґолден почув про велике скупчення протестувальників проти знахабнілих банків, що окупувало один із парків у Фінансовому кварталі, і коли пішов туди розглянутися, убравшись, аби занадто не виділятися, в панаму, шорти хакі й гавайську сорочку, його зачарував карнавальний характер збіговиська: бороди, поголені голови, випозичальня книжок, поцілунки, запахи, активісти-запаленці, навіжені старпери, куховари, старі та молодь.

— Там, схоже, навіть поліцаї посміхалися, — розповідав він мені потім. — Ну, якщо по правді, не всі, бо решта належали до того звичного типу кроманьйонців, на вигляд яких кидаєшся на інший бік вулиці.

Подія сподобалася йому і з візуального, і з літературного боку: декламування поезії, змайстровані зі старих картонних коробок транспаранти, вирізані кулаки й складені у V-жесті долоні, а найбільше вразила його підтримка, якою оточили протестувальників покійні велети.

— Так дивовижно, — розповідав він мені, — бачити, як Ґьоте лежить серед спальників, Ґ. К. Честертон стоїть у черзі по суп, а Ґанді безшумно аплодує, тріпочучи повернутими вгору пальцями — звичайно ж, він тут Ганді, бо ніхто вже не дбає про правопис, це такий буржуйський відстій. Навіть Генрі Форд — і той там, і його слова пульсують у натовпі за допомогою техніки «людського мікрофона».

Його хихотливий ентузіазм виявився таким заразливим, що я подався туди разом із ним і, зачарований точністю й швидкістю його олівця, стежив, як під тим поставала залюднена сцена, і дійсно, серед натовпу на малюнку видніли привиддя безсмертних: Ґьоте, що пафосно проголошував: «Немає більшого раба за того, хто почувається вільним, не будучи ним», а «Ґанді» декламував свою прописну істину: «Спочатку тебе ігнорують, потім тири-пири, а потім ти перемагаєш».

— Він ніколи цього не говорив, — зазначив Апу. — Це просто інтернет-мем, але що вдієш, ніхто нічого не знає — як я вже говорив, знання — це так само відстій.

Честертон і Генрі Форд у фраках виглядали тут не на місці, але публіка шанобливо прислухалася й до їхніх, скажемо так, золотих думок: «Хтозна-скільки сучасної винахідливості, — розмірковував старенький Ґ. К., — витрачається на пошуки виправдань для невиправданої поведінки можновладців», а Г. Форд волав, стоячи біля свого конвеєра: «Якби цей народ збагнув нашу банківську й грошову систему, думаю, що завтра вранці вибухнула б революція».