Золотий дім
- Автор: Рушди Ахмед Салман
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-699-2
- Переводчик: Андрій Савенець
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Золотий дім». Краткое содержание книги:
Вона красувалася на найпочеснішому місці в просторій «залі» будинку Ґолденів, а її лице пестив, залітаючи у розчинені в Сади панорамні вікна, щораз сильніший вітер, зволожений передчуттям дощу: бездоганна рання копія Феодорівської ікони Божої Матері, оригінал якої висів у Олександрівському палаці в маленькій капличці ліворуч від спальні останньої цариці з династії Романових, Олександри, котра щодня годинами молилася Богородиці. Це було несподівано. Сини Нерона Ґолдена ніколи не приховували свого атеїзму, і хоч я ніколи не чув, аби їхній батько висловлювався з цього приводу, я припускав, що він відчував те саме й насправді був першопричиною, так би мовити, їхнього апатичного безвір’я. А все ж, цей священний образ був весільним подарунком Нерона його молодій дружині, й тепер господар дому без жодного заперечення став поруч із нею перед Божою Матір’ю, зі сплетеними руками й схиленою головою й подав знак, що час розпочати екзорцизм, а всі троє молодших Ґолденів, яких він вишикував біля себе, стояли з серйозними мінами, як їм було звелено. Тут як тут з’явився російський православний священник, борода в наметі, що почав наспівувати молитви й бризкати на нас свяченою водою, і в ту ж мить об’явився ураган Айрін, виднокрай почорнів, небеса розверзлися й кімнату осяяв спалах блискавки. Священник вигукнув щось російською, а Василіса переклала його слова.
Восхвалімо Господа, бо звершилося.
Після чого Нерон голосно гукнув: «Зачиніть вікна!» — і його сини кинулися виконувати наказ; тоді, як я сприйняв їхню дію як практичну реакцію на вітер і зливу, Василіса зі священником зрозуміли її зовсім інакше. Борода затрусилася, намет навколо неї затремтів, посипалися схвильовані російські слова, і новоспечена пані Ґолден тріумфально переклала й парафразувала їх:
— Закрийте вікна від дощу, але нема потреби закривати їх від демонів, бо їх уже вигнано з мого чоловіка й вони ніколи не повернуться.
Хай би що трапилося того ранку — а я сильно сумнівався у правдивості обряду вигнання бісів, — правдою є те, що після того не було вже жодних нічних прогулянок Нерона, жодних ридань на літніх травниках. Наскільки мені відомо, примари двох жінок ніколи більше йому не являлися. А якщо й так, то він тримав свої почуття під контролем, відвертався від них і не згадував дружині про ці відвідини.
Увечері з його святого святих долунали звуки скрипки Ґваданьїні, що грала — адекватно, але не більше — насичену потужними емоціями «Чакону» Баха.
Того понеділкового вечора, коли почалися неприємності, Нерон гуляв разом із Василісою в її улюбленому російському ресторані у Флетайронському кварталі, де давали вечерю на честь Михайла Горбачова, який приїхав до міста з метою зібрати кошти на свій благодійний фонд боротьби з раком. Їх посадили за почесним столом поруч із емігрантом-мільярдером, який мав дружину з мистецькими амбіціями, емігрантом-мільярдером, який вклав капітал у газетний бізнес саме тоді, коли той перестав бути прибутковим, але, на щастя, володів також бейсбольним клубом, та емігрантом-мільярдером, який мав значні інвестиції в Силіконовій долині й дружину, що теж багато інвестувала в силікон, а за сусідніми столами сиділи дрібніші мільярдери, що володіли меншими яхтами, футбольними клубами й кабельними мережами і мали не таких імпозантних дружин. Для Василіси Арсеньєвої, сибірської дівчини, перебування в такому елітарному гроні було доказом того, що її життя нарешті чогось варте, і вона вперлася, що мусить конче зробити собі фото з кожним із російських тузів (і, звісно, з їхніми дружинами також), аби відразу надіслати їх на телефон матері.