Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
— Отже, завдяки Еві Креґер, ви вполюєте навіть не двох, а трьох жирних зайців, — натомість сказав він уголос.
— Тобто?
— Тобто, якщо дублерку Бетті приймуть як Бетті номер два, у майбутньому можна буде знімати з нею всі оригінальні версії. І англійські теж.
— Справді, — відказав Белман, зачеплений за живе заувагою Рата. — Багатомовність — одна з багатьох переваг, які нам приносить Ева.
— І, як дебютантка, вона, ймовірно, також отримує менше, ніж велика Бетті Вінтер. Ви обладнали непоганий ґешефт!
— Не знаю, чого ви намагаєтеся досягти своєю безпардонністю, пане комісаре, — обурився Белман, побуряковівши від останніх слів Рата.
Голос його пролунав трохи здушено, наче він не наважився випустити свій гнів.
— Але якщо ви намагаєтеся щось мені закинути, будьте обережним — у мене хороші адвокати.
Щодо цього Рат не сумнівався. Він знизав плечима.
— Ніхто нічого вам не закидає. Мене хвилюють тільки факти. Якщо я неправильно оцінив розбіжності в розмірах гонорарів, ви можете показати мені контракти.
— Перш ніж перевіряти мою компанію, вам би варто поцікавитися конторою Оппенберґа! — Белман уже не контролював свій гнів. — Цьому євреєві можна підсилати до мене диверсантів і вбивць, а я тим часом маю дозволити, щоб ви ставилися до мене як до злочинця?!
— Ви належите до тих, хто вважає злочинним усе, до чого причетні євреї?
— Не треба все переводити на цю тему! Ви мене, жертву, виставляєте на поталу, а справжніх злочинців залишаєте поза увагою, ось про що йдеться! Але у вас теж є начальство, пане Рат! Я не дозволяю себе зневажати! Вам теж слід знати якісь межі!
— Я завжди дію в межах своїх повноважень. А іноді також поза ними.
Рат дивився Белману просто в очі. Нарешті йому таки вдалося виманити хитруна з його схованки. На жаль, їх потурбували.
— Ви хочете зі мною поговорити, пане комісар?
Люденбах, головний освітлювач, стояв поруч із ними — наче з-під землі вигулькнув і трохи роздратовано щулив очі на начальника. Той, своєю чергою, люто глипав на комісара, як бойовий собака, готовий до нападу. Тоді Белман ніби натиснув на який перемикач в голові, і моментально опанував себе.
— Гаразд, комісаре, я даю вам пів години, — сказав він. — Якщо ви затримаєте зйомки на триваліший час, я запитаю у вашого керівника в Управлінні, чи не перевищуєте ви своїх компетенцій. Гм... Цікаво, взагалі, що іще ви тут, у нас, шукаєте.
— Ці турботи, пане Белмане, полиште на мене, — комісар доброзичливо всміхнувся у відповідь. — Я дуже вам дякую, і ціную вашу співпрацю. А зараз, коли ваша ласка, я хотів би поговорити з паном Люденбахом наодинці.
Рат узяв головного освітлювача за тендітне плече і відвів вбік. Белман ображено спостерігав, як вони віддаляються, а тоді рішуче кинувся геть — імовірно, телефонувати своєму адвокатові.
— Бачу, ви зробили повний лад в освітлювальній системі, — почав Рат. — Ви нічого нового не помічали?
— Що ви маєте на увазі? — стенув плечима головний освітлювач.
— Може, бракувало ще чогось, крім різьбових болтів? Або якусь деталь виявили в неналежному місці? Прут, стрижень, дріт... не знаю, щось підозріле...
— Дріт?
— Так, наприклад.
— Ну, не саме на прожекторі, але на знімальному майданчику, щось таке було... Тонкий дріт, ледь помітний. Його, власне, помітили тільки вчора — коли колеги перевіряли спецефекти. Через той дріт спеціальним важелем мав запускатися ефект грому, але дріт якимось чином розірвався — напевне, не витримав напруги від розтягнення. Його розірвало і закинуло на освітлювальні риштовання. Іншого пояснення, як він туди потрапив, я не знаходжу.
Рат насторожився.
— Ви могли б мені показати той важіль? І той дріт?
— Ви що, думаєте, буцімто... — Люденбах рішуче похитав головою. — Ні, ні! Якби той дріт ударив прожектор навіть із усієї сили, її б не було достатньо, щоб зірвати підвіску. Ні за що!
— Ви просто покажіть мені все це, — Рат аж рипнув зубами. Він ризикував знову втратити витримку з цим чоловіком. — Будь ласка.
Люденбах розвернувся, і Рат пішов за ним. Принаймні, цього разу вони не видиралися на риштовання. Освітлювач привів його до стіни з прикріпленим до неї великим важелем, подібним до тих велетенських механізмів, які застосовують для переведення стрілок чи поворотних сигналів на залізниці.
— Макс, вийдеш на хвильку? — гукнув Люденбах у темряву, і за мить до них вийшов кремезний чоловік. Подібно до Люденбаха, він теж був у халаті, але це робило його схожим скоріше на різника.