Дунайські ночі

— Слова, слова! «Писанині» більше повірять. — Чарлі вийняв із внутрішньої кишені піджака кілька фотографій розміром як поштова листівка. Це були фотокопії зобов'язання Картера, яке він дав людям адмірала Канаріса. — Ось полюбуйтеся.

Картер навіть не глянув на гріхи своєї молодості.

— Ви запізнилися, Чарлі. Холостий постріл. Моєму начальству відомо, що я давав вимушену підписку працювати на німців.

— Неправда, — лагідно зауважив Чарлі. — Ні у звіті, який ви писали для шефа управління особового складу, ні в протоколах служби розслідувань, у жодному документі, присвяченому провалу Картера в Парижі у тисяча дев'ятсот сороковому році, нічого не сказано про зобов'язання працювати на німців. І тому, якщо ми сьогодні або завтра пошлемо ці документи в Баварію «Бізону»… Зрештою, пошлемо не тепер. Почекаємо, коли він повернеться з Вашінгтона.

«Знають навіть про це!» — з жахом подумав Картер. Він довго мовчав, дивлячись у порожню чашку. Чарлі палив і спокійно півголосом говорив:

— Повернувшись із Вашінгтона, генерал Крапс побачить ці фотокопії. Картер був агентом націстів! Уявляєте його гнів!?

Повз кафе, по зрихленій стежці, прокладеній уздовж алеї, м'яко протупотів золотавий у білих панчохах кінь. Наїзниця — молода парижанка, підстрижена під хлопчика, в кавалерійських рейтузах, у темній простій блузі, красиво сиділа в сідлі.

Прошуміла приземкувата, схожа на акулу, машина.

Гарсон приніс свіжої кави.

На протилежному березі ставка на лужок вибігли діти, граючись оранжевим м'ячем.

Чарлі пив каву, палив і спокійно озирався, наче й справді нікуди не поспішав, ніби відпочивав, а не катував колишнього агента націстів.

Картер мовчки дивився на нього і з кожною секундою все більше й більше ненавидів. Ненавидів його спокій. Безбарвні жорстокі очі. Зухвалий голос. Серед білого дня, в Булонському лісі схопив людину за горло і душить!..

Ненавидів і заздрив. Хто він насправді? Ні, не Чарлі. І не Жак, хоча досконало володіє англійською і французькою мовами. Де народився? В ім'я чого ризикує головою? Що робив при Гітлері?

«А що коли я встану і закричу: караул, рятуйте!» майнула думка у Картера, він озирнувся, пошукав очима ажана. В кафе було мало людей, а по алеях зрідка проносилися машини.

Чарлі тільки знизав плечима у відповідь на неспокійний, явно безпорадний рух свого співрозмовника.

— Смішно вдаватися в розпач, Рандольф. Нічого особливого не сталося. Все залишиться на своїх місцях. Честь Штатів і ваша не постраждає. Ви в цілковитій безпеці. Шістнадцять років американці не знали про ваше зобов'язання і не знатимуть ще двадцять. До речі, я хочу пояснити, чому ми так довго не нагадували вам про себе. Ми тримали вас у резерві, чекали, коли ви зможете зробити нам важливу послугу.

— Виходить, за мене вже все вирішено? Впевнені, що моєї згоди не потрібно?

— Згоди?.. Та ось же вона!.. — Чарлі приклав руку до внутрішньої кишені, куди заховав фотокопії зобов'язання.

Картер з цікавістю подивився на мутноокого Чарлі. Німець, звичайно. Чистокровний. З тих, що можуть видавати себе і за француза, і за іспанця, і за південноамериканця. Старої виучки пес. Геленовець. Співробітничає з американцями, англійцями, французами і чортовою дюжиною НАТО.