Сто років самотності (збірка)

— Наволоч! — вигукнув він. — Хай живе партія лібералів!

У травні війна скінчилася. За два тижні перед тим, як уряд офіційно повідомив про це пишномовною відозвою, обіцяючи безжально покарати заводіїв бунту, полковник Ауреліано Буендіа, що, перевдягнувшись індіанцем-знахарем, уже був майже дістався до західного кордону, потрапив у полон. З двадцяти одного чоловіка, яких він узяв із собою на війну, чотирнадцять загинули в боях, шестеро лежали поранені, і тільки один був поряд з ним у хвилину остаточної поразки — полковник Герінельдо Маркес. Звістку про захоплення в полон Ауреліано Буендіа було оголошено в Макондо надзвичайним декретом. «Він живий, — повідомила Урсула свого чоловіка. — Тож помолімося, щоб вороги виявили до нього милосердя», Три дні вона оплакувала сина, а на четвертий пополудні, збиваючи на кухні вершки з цукром, виразно зачула десь поряд його голос. «Це Ауреліано, — закричала вона й побігла до каштана, щоб сказати цю новину чоловікові. — Не знаю, яким дивом він урятувався, але він живий, і ми незабаром побачимо його». Урсула твердо вважала, що так воно й буде. Вона загадала вимити в будинку підлогу й переставити меблі. А через тиждень, взявшись невідь-звідки, не підтверджена декретом, пройшла чутка, яка драматично потвердила Урсулине пророцтво. Полковника Ауреліано Буендіа засуджено до смертної кари, і вирок буде виконано в Макондо для науки його жителям. У понеділок, десь о пів на одинадцяту ранку, Амаранта одягала Ауреліано Хосе, аж ураз до неї долинув далекий безладний шум і звуки сурми, а через секунду до кімнати вскочила Урсула, гукнувши: «Ведуть!» Солдати ударами прикладів розчищали собі шлях у незліченному натовпі. Проштовхуючись крізь щільну масу людей, Урсула й Амаранта дісталися до сусідньої вулиці і там побачили його. Він був схожий на жебрака. Босий, обшарпаний, волосся й борода розкошлані. Йшов, не відчуваючи ногами розпеченого пилу, руки були зв'язані за спиною мотузкою, що її кінець тримав у руці вершник-офіцер. Обік Ауреліано вели полковника Герінельдо Маркеса, також брудного та обдертого. Але вони не були сумні. Здавалося, ніби вони схвильовані поводженням натовпу, що осипав солдатів усілякими образами.